Гнат Хоткевич - Авірон. Довбуш. Оповідання

Перша світова війна перервала творчу працю письменника. Як політично неблагонадійного, Г. Хоткевича за розпорядженням департаменту поліції в березні 1915 р. вислано в адміністративному порядку за межі України. Він виїхав до Білгорода в Курську губернію. Зрештою, йому й тут забороняють жити. Тоді письменник оселився у Воронежі, але недремні царські власті і тут не дають йому спокою.

В Харків Г. Хоткевич повернувся лише після повалення царизму. І знову — громадсько-культурна і літературна праця. Письменник всього віддає себе відродженню рідної культури. Пише нові художні і музичні твори, популярні брошури, виступає одним з активних діячів культурно-музичного життя в Харкові. Він, представник старшого покоління української інтелігенції, яка зазнавала тяжких утисків за царату, бере активну участь у творенні нової української радянської культури: виступає з лекціями про народні пісні, про кобзарів та бандуристів, багато зусиль докладає до організації капели бандуристів, пише музичні твори (репертуар для бандури, романси та хори на слова Шевченка, Федьковича, Франка, Лесі Українки, Щоголева, Тичини «Гуцульську сюїту», хорову поему «Гайдамаки» та ін.).

З 1921 по 1928 р. Г. Хоткевич викладає українську літературу в Харківському зооветтехнікумі, пізніше веде клас бандури в Харківському му зично-драматичному інституті. Багато часу віддає літературній і науковій праці: перекладає всесвітньовідому драму давньоіндійського поета Калі даси «Шакунтала», твори Шекспіра, Мольєра, Шіллера, Гюго, пише дослідження і розвідки «Народний і середньовічний театр в Галичині» (1924), «Театр 1848 р.» (1932), ґрунтовне дослідження «Музичні інструменти українського народу» (1930), випускає першу частину «Підручника гри на бандурі»(1930) тощо.

Основним в справді велетенській і надзвичайно різноманітній діяльності Г. Хоткевича в цей час є художня творчість. Він пише і видає драми «О полку Ігоревім» (1926), «Село в 1905 році» (1929), тетралогію «Богдан Хмельницький» (1929), виступає з циклом «Гірські акварелі» (друкувалися 1923 р. в «Червоному шляху»). На початку 30-х рр. закінчує велику повість «Довбуш», після чого працює над капітальним художнім полотном (тетралогією) про Шевченка — твором, який мав стати своєрідним пам'ятником великому Кобзареві.

Г. Хоткевич виявляє виняткову творчу енергію в різних галузях літератури й мистецтва. Він стає одним з активних творців української радянської культури. Своєю самовідданою працею письменник заслужив пошану народу. Про це свідчить, між іншим, відзначення 25-ліття творчості Г. Хоткевича 1922 р. Слухачі педагогічних курсів м. Харкова привітали письменника від імені української радянської молоді такими словами: «У важкі часи царату, в часи національно-соціального поневолення Ви своїм живим та друкованим словом будили у несміливих відвагу боротися за кращі дні визволення. Ви були видатним робітником, що віддав свої сили та знання рідному народові» З нагоди цієї дати вийшла новим виданням повість «Камінна душа». Згодом, у 1929–1931 рр., видавництво «Рух» випустило вибрані твори письменника у восьми томах.

Однак 1937 р. Г. Хоткевича було незаконно репресовано. Багато творчих задумів залишилося незавершеними, в тому числі й тетралогія про Шевченка.

8 жовтня 1938 р. його не стало…

У наш час відновлено добре ім'я письменника, а його твори повернуто народові, для якого він чесно працював усе своє життя.

Літературна спадщина Г. Хоткевича значна обсягом, різноманітна тематикою. Однак в дореволюційний час побачила світ менша частина того, що створив письменник. В умовах царської Росії, яка проводила політику соціального і національного поневолення українського народу, придушувала розвиток демократичної культури й літератури, письменник не мав змоги на повну силу розкрити свій талант, не міг порушувати найгостріші злободенні суспільно-політичні проблеми свого часу. Царська цензура переслідувала твори демократичних письменників, в тому числі й Г. Хоткевича, заборонивши публікувати в Росії драму «Довбуш», повість «Авірон» тощо.

Багато творів Г. Хоткевич в силу різних обставин не зумів завершити. Деякі оповідання, нариси, а то й повісті та романи (як, наприклад, «Берестечко») до нас дійшли не повністю, в уривках. [75] ЦДІА УРСР у Львові.—Ф. 688.—Оп. І.—Сп. 287.—В. 19

В історію української демократичної літератури Г. Хоткевич увійшов насамперед як автор новел і нарисів, оповідань і повістей з народного життя, як автор героїко-революційної драми «Лихоліття», повісті «Камінна душа», збірки «Гірські акварелі». Однак шлях письменника в літературу не був прямим. Процес формування його світогляду, творчої манери, особливо в ранній період творчості, був складним і суперечливим.