Гнат Хоткевич - Авірон. Довбуш. Оповідання

Отже, не диво, що й Мацєй любив свою піч. Коли хотів виразити поняття «у себе», то казав: «на своїм п'єцу». Про недолужну людину висловлювався, що вона «на своїм п'єцу заблудить». Піч у нього була і клінікою, і лікарнею, бо з усіх алльо, гомео, гідро, органо й інших патій він признавав тільки одну — вівсопатію. Мав насолоду багато разів у життю переконатися, що коли чоловік прогрішиться часом проти правил дієтики, дозировка, наприклад, на весіллю чи на бесіді трапляється нестосовна, то єдиний рятунок — це вівсотерапія за поміччу печі.

— Ось прошу Господа Бога та й вашу ласку, пане, то таки правда, шо п'єц — то наша мама рідна. Єй, де… Більше. Бо мама, най царствують, раз народили грішного чоловіка на світ та й вже. А п'єц христєнина не десіть разів від самісінької смерти викупив, А так.

Ось раз приходить грішний христєнин не кори, Боже — підохочений. Бо-ной ся правда скаже — таки підпитий. А то не як-будь, я такой — по-людськи.

Но, приходить до свого салашу та й шукає лягти де ближче. І кладеться ось на лаву під вікно та далій в храпи. І спить собі, як ся належить.

А вікно одчинене, зимно тягне. Небавки — о-о-в… Вже ми верхна рука от як немества.

Перевертає сі христєнин на другий бік, бо то не хоче ся уставати — ба… Скостеніла й друга рука. А обудився за який час — гвавту-у… Біда й побіда… Оба боки мертві, у трунку коле якийсь дідько шилом, а за душу тебе так стискає, хоч зараз кладися до деревища.

Хочу піднестися — грим, як довгий на землю, же аж, шанувавши напередь Господа Бога й образи свєті та й, як повідають, день і праведноє сонце, та й місяченько із звіздами на небесах, та ту свєту землейку, та й вас, яко ґречних, — розперезавши…

Баба в крик — чоловік умерає… Дітва в крик — бо батько умерают… Чи то ксьондза закладати, чи сорочку на смерть шити, чи біда знає що й починати.

Але я знаю то знаю, не много гадаючи, кричу: «Пали в п'єцу».

Запалили, чвертку вівса на піч висипали, та з бідою христєнина туди виволокли… Полежів-полежів» попарив сі тов паров, що з вівса йде, та й устав, Богу дєкувати, на другий день як би й нічо не було.

Ясно, що жадний шляхетський камін не міг у такім смислі витримати конкуренції з селянською піччу, а тим більше камін пана Карпінського, який, сказавши правду, мало й запалювався.

В сєні вело троє дверей. Прямо — до саду направо — половина, де містилася служба, і наліво — панські покої. Сам розподіл кімнат був теж старосвітський, з усіма там алькєрами, ізбами… Над дверима кімнати властителя намальовано було дві побожно зложених руки… Над їдальнею руки в приятельськім стисканню…

Умеблювання кімнат теж було старинне: лави довкола стін, дзиглі. Вгорі стеля з балками, іцо опираються на сволок, де вирізьблено цитату із святого письма. Підлога, чи як пан Карпінський із старосвітська називав «павімент», з добрих дубових дощок, що от уже витримали третє підковане сарматське покоління, а й ще добрі.

Двері ординарні і тільки до покою пані великі, столярської роботи, з залізними побіленими клямками й завісами. Впрочім, і на всіх дверях завіси вже були залізні…

Що було красиве, то се печі. Великі, прикрашені розмаїтими полив'яними і мальованими гданськими кафлями. На кафлях були орли, дракони, гріфи, квіти найфантастичніших рисунків — і все то в яскравих фарбах.

Любив пан Андрій і речі називати їх старими іменами. Так буфет називався в цім домі «служба», шафа — «аломарія», письменний стіл господаря — «контор», скриня — «сенет» і т. д. А в сенетах тих береглися старинні делії, кунтуши з вильотами, ферезії суто шамеровані так званими «потребами», жупани з литих та єдвабних матерій, як ото табін, адамашок, генуезький оксамит. Дещо з того предківського добра носилося й тепер, але тільки те, що було сіріше, убогіше кольорами: барвиста епоха життя Польщі минула. Пан Карпінський носив старинну одежу умисно калюдяр. Казав навіть, що в питаннях одежі й нема нічого нового, що мода нічого тут не вигадала й вигадати не може.

— Де ріки текли, так і текти будуть. Що з того, що наші старі речі поназивано новими іменами. Батьки називали «делія», а тепер кажуть «бекета» або «чуя». Давніше називалося «ферезія», а тепер «керея». Або теперішній «чехман». Се той же наш контуш із замиленими рукавами. Взагалі, нічого нового, а тільки смішні зміни. Що було довге, по кістку, — зробить куцо, ледве до колін, і тішиться: ото в мене модна сукня… Де було бухасто, зробить обтисло, що було фалдисто, дасть гладко, то так і забавляються люди.