Петро Поплавський - Сплячий лелека

Як і завжди, на початку мови Гітлер ще стримував себе, не шаленів, але це не надовго.

— Вони здалися там за всіма правилами. Можна було б вчинити інакше: згуртуватися, влаштувати кругову оборону, залишивши’ останні патрони для себе. Якщо уявити собі, що у певної жінки досить гордощів, щоб, зачувши кілька образливих слів, вийти, зачинитися у себе і негайно застрелитися [18] Натяк на одну з секретарок Герінга, яка в грудні 1942 р. з образи на брутального рейхсмаршала покінчила життя самогубством. , то я не відчуваю поваги до вояка, який боязливо сахається цього і піднімає руки вгору. Після цього я можу тільки сказати: для мене це має виправдання лише в одному випадку — як це трапилося з генералом Жиро [19] Під час воєнних дій у Франції генерал Жиро був призначений командуючим 9-ю французькою армією. Ідучи 19 травня 1940 р. до штабу армії, він несподівано потрапив у розташування німців і був одразу полонений. : ми наступаємо, він виходить з машини, і його вмить хапають. Але тут…

Гітлер заклекотів і урвав мову, а Цейтцлер докинув обережно й заспокійливо:

— Я також не в змозі цього збагнути. Я досі сподіваюся, що, можливо, це не так, що він, можливо, лежить там тяжко поранений.

Гітлер — у крик:

— Це — так! Вони негайно будуть одвезені до Москви, і їх примусять віддати наказ, щоб північна частина «котла» також здалася в полон. Шмідт все підпише. Хто не має мужності стати на шлях, до якого, зрештою, приречена кожна людина, той не має також сили протидіяти цьому. Така людина потрапляє в душевний транс. У нас занадто розвинувся інтелект…

— Це абсолютно незбагненно, — зронив Цейтцлер.

— У німецькій імперії навіть мирного часу щороку доброчинно накладало на себе руки від вісімнадцяти до двадцяти тисяч самогубців. А тут — злякався смерті… Як же ця людина могла бачити, що його десятки тисяч солдатів вмирають, але мужньо бороняться до останнього, і після цього віддатися більшовикам?! Та це…

Гітлер аж захлинувся від люті — починався шал. Цейтцлер поспішив завуркотіти:

— Так, це щось зовсім неуявне…

— Підозра у мене ще раніше виникла. Коли він отримав від росіян ультиматум, то питав мене, що йому робити. Як він міг взагалі про отаке питати? Відтак у майбутньому, щоразу, коли якась фортеця буде блокована і начальник гарнізону отримає вимогу про капітуляцію, він почне мене запитувати, що йому тепер робити?! А з якою невимушеністю зробив це Удет! Або Беккер: заплутався зі своїм озброєнням і… кулю в лоб. Як просто це зробити! Пістолет — це ж легка смерть! І щоб перелякатися, глянувши на нього? Ха! Краще податися на поховання живцем… А він саме тоді капітулював, коли достеменно знав, що його смерть спонукала б інших триматися в «котлі». Та нині, коли він подав такий ганебний приклад, не можна чекати, щоб солдати чинили опір.

Аж тут Цейтцлер теж заклекотів, можливо, удавано, демонструючи фюрерові своє обурення:

— Тут не може бути жодних виправдань! Він зобов’язаний був негайно застрелитись, як тільки відчув, що нерви відмовляють…

— Це зрозуміло! Коли відмовляють нерви, слід собі сказати: «Я нічого більшого не можу зробити» — і кулю в лоб. То й говорили б: людина мусила застрелитись, вона діяла за величним прикладом полководців минувшини, які кидалися на власний меч, якщо їх спіткала воєнна невдача. Навіть Вар [20] Полководець Стародавнього Риму. , коли його переміг фюрер наших пращурів-херусків Арміній, наказав своєму рабові: тепер убий мене!..

— Я досі думаю, — замислено мовив Цейтцлер, — що вони так і вчинили, а росіяни зумисне запевняють, ніби всіх полонили.

Майор Енгель, який досі нотував мовчки, не стримався й похмуро втрутився до розмови, точно наслідуючи інтонації фюрера:

— Ет! Росіяни навіть не повідомили, що його взято в полон тяжко пораненим. Адже тоді вони могли б трохи згодом повідомити, що він вмер від ран… Ні, його взято в полон живим і неушкодженим.

— Трагедія вже сталася! — патетично вигукнув фюрер. — Вона мусить бути пересторогою. Цієї війни більш ніхто не одержить звання фельдмаршала. Віднині я вручатиму жезл лише після остаточної перемоги [21] Гітлер не дотримав свого слова. Того ж дня він присвоїв фельдмаршальське звання генералам Бушу і барону фон Вейхсу. .

Цейтцлер скрушно зітхнув:

— Була така величезна певність в його гідній кончині, щоб дати йому за життя останню втіху…

— Звісно, всі були певні, що його загибель буде героїчною!