— Я хотів би мати змогу читати газети, — вимогливо промовив Суботін.
— Добре. До сніданку вам подаватимуть газету.
У дверях з’явився солдат.
— Проведіть пана в їдальню… — Суботін підвівся. — До речі, мало не забув… Я дістав розпорядження переодягти вас у цивільний костюм. Смачного вам!..
Кельнер у дивній напіввійськовій формі подав Суботіну сніданок і став біля стіни. Як тільки Суботін випив кофе, зайшов солдат.
— Прошу…
Суботін повернувся у свою кімнату…
Так він прожив шість днів. Тепер уранці Суботін читав газету і був у курсі подій. Прочитав він і про себе. Генерал у своєму інтерв’ю твердив, ніби нічого не знає про долю російського офіцера Скворцова. Офіцер сам зробив вибір і віддав перевагу західному світу. Де і як живе зараз? Генерал, звичайно, не може знати, як живуть мільйони людей, що населяють Західну Німеччину… Суботін кілька разів прочитав це місце з інтерв’ю. Ні-ні, все гаразд: вони йому вірять і, судячи з усього, збираються використати його. «Ну що ж, саме це нам і потрібно…»
На сьомий день під час обіду до їдальні швидко ввійшов полковник, з яким Суботін розмовляв після приїзду сюди.
— Прошу пробачення, але вам треба поквапитися. По вас приїхали… — І знову Суботін нічого не побачив. Тим же самим коридором його вивели під арку будинку, де вже стояла машина. Поруч з шофером сидів знайомий Суботіну офіцер з відділу Хауссона.
— Добрий день, містер Жерард! — зрадів Суботін.
Не відповідаючи на привітання, офіцер відчинив задні дверці. Машина зірвалась з місця і помчала алеєю. Промайнули розчинені ворота, за якими до самого обрію простяглось пряме, мов стріла, шосе.
Суботін доторкнувся до плеча офіцера і, наблизившись до нього, тихо і гнівно запитав:
— Містер Жерард, невже ви не знищили це щеня — лейтенанта?
Офіцер знизав плечима.
— Скандал набув надто широкої огласки. І взагалі я не хочу говорити про це.
Суботін бачив, що офіцер у поганому настрої. Проте дещо вже відомо: Кованьков живий! Чудово! Задамо друге запитання.
— Куди ми їдемо, містер Жерард?
— У Мюнхен.
— Чого?
— Думаю, що ви там житимете і працюватимете.
— Сподіваюсь, з містером Хауссоном?
Офіцер знову знизав плечима і не відповів.
— Ще одне питання, містер Жерард, де Анна Лорх?
— Уявлення не маю. Я займаюсь тільки тим, що стосується справи…
Суботін здогадався, що з Наташею справи погані. Від тривоги за неї похололо в серці
Коли закінчилась війна, одразу стало ясно, що західні держави створюють штучні перешкоди для повернення на батьківщину радянських людей, насильно вивезених фашистами в Німеччину. Хто був у дні закінчення війни в Німеччині, той ніколи не забуде, як її шляхами з заходу на схід і з сходу на захід ішли нескінченні колони виснажених людей. Запроваджуючи в Європі свій бандитський «новий порядок», гітлерівці зігнали в Німеччину рабів з багатьох країн світу. Французьких шахтарів вони примусили працювати на шахтах Сілезії. Українські селяни гнули спину на землях поміщиків у Баварії. Уся Німеччина була вкрита таборами для рабів. Для тих, хто не підкорявся новоз’явленим рабовласникам, фашисти створили концентраційні табори смерті.
У перші дні миру на шляхах Німеччини можна було бачити багато людей в смугастих арештантських робах, з випеченими на руках табірними номерами. Ці люди скидались на мерців, які піднялися з труни. Вони повертались у рідні місця, і навіть їхній вигляд свідчив про пережиті страждання.
У радянській зоні сотні наших офіцерів, не досипляючи, падаючи від утоми, допомагали жертвам «нового порядку» швидше повернутися до рідного дому. На дорогах стояли солдатські кухні. В населених пунктах удень і вночі працювали спеціальні центри, які забезпечували звільнених з концтаборів в’язнів одягом і продовольством, притулком на ніч і транспортом.
Зовсім інше становище склалося в Західній Німеччині. З перших же післявоєнних днів радянське командування знало про те, що в Західній зоні не випускають з гітлерівських таборів тисячі і тисячі радянських людей. Спочатку це маскувалося вигадкою, нібито в таборах лютують різні інфекційні захворювання і там запроваджено карантин. Потім у західній пропаганді і в офіціальних документах з’явився термін «добровільна репатріація». Бачите, багато радянських людей не мають бажання повертатися на батьківщину. Цю явну брехню викривали всі, кому тільки пощастило вирватися з таборів.
Читать дальше