Їржі Берковець - Операція «Ліра»

© http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література

Переклад здійснено за виданням:

Jiri Berkovec. Akce Lyra. Praha, 1966

Statni hudebni vydavatelstvi

Ключ скреготнув у замку, і важкі ковані двері відчинились. Педро увійшов. У вузькому склепінчастому приміщенні була майже цілковита темрява. Луїс викресав вогню; мерехтливе світло розлилося по голих стінах, заграло на струнах лютні, що висіла над звичайним ліжком, застигло на темних спинках книжок, вишикуваних у ніші. Педро зупинився біля вікна. З патіо долинав міцний пряний аромат повою, на повільно згасаючому кобальті неба проблискували перші зірки…

Тихий акорд забринів назустріч ночі, затремтів і вилився v нове співзвуччя; мелодія, спочатку ледь чутна, поступово ставала все могутнішою під чаклунською рукою майстра. Тільки одна людина в Тарагоні могла гак зіграти фантазію Сантіллані: Луїс Агілар. Педро обернувся — лютня нерухомо висіла на стіні. В кутку біля стола Луїc схилився над невеличкою дерев’яною скринькою, накритою заокругленим віком, помережаним якимись подряпинами. До віка був припасований чудернацький пристрій, що закінчувався пергаментною лійкою. Віко повільно оберталося, і звідкись зсередини пристрою лилися звуки Агіларової лютні.

Луїс, усміхаючись, подивився на враженого Педро. Потім натиснув на якийсь важілець. Диск зупинився, і музика враз урвалася. Луїс вправно зняв віко і поставив натомість інше. Щось клацнуло, і віко знову попало обертатися. Педро остовпів. Йому здалося, що кімнату раптом заповнив натовп: чулося шарудіння ніг і покашлювання. Потім на Педро ринув водоспад людських голосів. Педро похитнувся і ледве стримався, щоб не скрикнути від жаху. З витріщеними очима, затамувавши подих, він весь тремтів під зливою приголомшливих вражень. Тільки за якийсь час він усвідомив, що слухає спів ; так, тепер він уже розрізняв окремі слова — Kyrie eleison. Голоси схрещувались і перепліталися. Могутні хвилі звуків накочувалися зліва і справа, наростали і зникали, переливалися, наближалися й віддалялися. «Наче під час меси в храмі Трійці, — майнула думка, — ну, звичайно, ось ця складна каденція на басах… але ж це…»

— Містерія з Ельче, — видихнув він.

— Я задоволений, що ти впізнав твір і місце, де він був виконаний, — почав Луїс, коли музика закінчилась і настала напружена тиша, — це справді собор в Ельче, будова з прекрасною акустикою, де можна розрізнити кожне проспіване слово. Тому я й надумав випробувати свій пристрій саме там. Я допомагав при великодній відправі в Ельче, готував хор. Під час репетиції мені пощастило сховати пристрій під опоною…

Педро нарешті отямився.

— Розкажи мені тепер, що це за чудесний пристрій, який може вбирати в себе і потім знову відтворювати звук лютні і спів людини?

— Це мій аутосонідо, — посміхнувся Агілар, — витвір давніх мрій, багатьох роздумів, спроб і трьох років напруженої праці… Дивись, — Луїс розгорнув на столі листи ескізів і креслень, — ось механізм, який переводить звук у спіральні канавки на вкритому спеціальною смолою диску, що обертається… Спочатку я обертав його рукою, але потім дон Естебан привіз мені з Німеччини «нюрнберзьке яйце» — кишеньковий годинник майстра Петера Геле… я використав з нього закручену сталеву стрічку — пружинку — як джерело рівномірного руху… бачиш, вона накручується ось цим ключем…

Педро захоплено розглядав ескізи.

— Так, звичайно… дотепно… І при цьому просто… лійка закінчується мембраною з вістрям на кінці… Скажи, будь ласка, як ти взагалі прийшов до цього? Я маю на увазі… цей принцип, розумієш?

Агілар витяг звідкись запорошену пляшку мансанільї.

— О, це давня історія, — почав він, коли обидва надпили по ковтку благородного вина із Сан-Лукара, — ще з часів мого учнівства в Альмерії… В садку дона Лопеса якось побачив я струнку дівчину, що рвала квіти. Її рухи були такі граціозні, що й очей не одвести… Зникла десь у лаврових кущах… Другого дня побачив її принадне обличчя біля фонтана… Підійшов туди зі своєю лютнею, заграв і заспівав… Вона стала осторонь, сумно всміхнулася мені і похапцем пішла геть… Не наважився переслідувати її… Аж ось… я застиг її зненацька, вона саме зв’язувала букет… звернувся до неї, а вона навіть голови не підвела… І тільки коли моя тінь упала на пісок перед нею, вона злякалась і випросталася… Просив пробачення, що потурбував… Уп’ялася поглядом у мої губи… затремтіла, на очі навернулися сльози…