Їржі Берковець - Операція «Ліра»

Далі пішло ще швидше. В середу — контрапункт, у четвер — форми, у п’ятницю — інструментовка. Тим часом Ігор удосконалив свій ЛЕКТУРОЛ, універсальним читаючий пристрій, що уможливило переклад літератури з іноземних мов. Таким чином, Оскар прочитав усю наявну музичну літературу — чеську, німецьку, англійську, французьку й російську.

В суботу я мав читати лекцію членам іхтіологічного товариства в Тршебоні про Якуба Яна Рибу. Ми домовилися з Ігорем, що одразу після повернення, тобто в неділю, я дам Оскарові завдання на першу самостійну творчу працю. Запропонуємо йому написати сонатину для фортепіано.

Так і зробили. Тільки-но заклали в машину нотний папір і повідомили про завдання, зелене око радісно спалахнуло, всередині зашелестіло… І настала тиша. Ми з Ігорем переглянулися.

— Тут щось негаразд, — сказав я.

У відповідь почулося сердите клацання і на кінескопі з’явився напис подвійним цицеро:

«НЕ ЗАВАЖАТИ. КОМПОНУЮ»

Раніше ніж ми опам’ятались, Оскар дав короткий дзвінок і викинув стос паперу. На красиво оформлених сторінках було надруковано, як ми підрахували, 128 сонатин. Сто двадцять дев’ятій бракував уривок фіналу: у Оскара скінчився папір.

Я сів за фортепіано. Коли закінчив грати, ми з Ігорем якийсь час розпачливо дивилися один на одного. Це справді була музика, але страшенно суха, важка для сприймання, механічно сконструйована, байдужа, одним словом-брак. Ігор кинувся до машини.

— Стривай, — затримав я його. — Оскар тут не винен. Йому чогось бракує, ми забули про щось. Але про що?.. З боку ремісницького тут все в порядку… але в іншому… Ха! Та це ж ясніше ясного: в ізоляції від життя нічого іншого й не могло бути створено… Оскар дістав однобічну вузьку спеціалізацію… Треба збільшити його кругозір… виховати в ньому вміння сприймати сильні емоції… зробити їх можливими для нього або принаймні чимось їх замінити.

І ми почали розширювати Оскарів кругозір: кожного вечора ми читали йому газети, розмовляли про те, що приніс новий день; обговорювали політичні проблеми; вмикали радіо, телевізор; демонстрували фільми та діапозитиви і завжди на ніч вкладали в машину п’ятдесят-шістдесят книжок, журналів та іншої друкованої літератури з різноманітних галузей людської діяльності.

Це була праця, скажу я вам. Але ми не жалкували, бо дуже швидко одержали наслідки. Прийшли ми з першотравневої демонстрації збуджені, захриплі, втомлені і одразу ж переказали свої враження Оскарові. Той дуже уважно прослухав (хоча, як ми встановили потім, він, пройдисвіт, бачив передачу по прямому телевізійному каналу і все вже знав), оптимістично дзенькнув і почав відтворювати енергійні марші, масовки й Першотравневі пісні. Незабаром після цього майорові Терешкову (онукові найпершої космонавтки у світі) пощастило дістатися до Сатурна і привезти взірці речовини з його кільця. Оскар напружено слідкував за славною космічною подорожжю радянського героя й склав на честь цієї події сімнадцять кантат на тему «Здобуття Всесвіту», безліч пісень про астронавтів і, на наш сором, також кілька сотень варіацій на стару, колись модну, пісеньку «Валентино, Валентино», яку йому крадькома підсунув Ігор.

І все ж нічого путнього не виходило. Коли одного вечора Оскар програвав якусь із своїх нових прелюдій (до речі, мало не забув: оскільки записувати ноти було для нього надто довгою справою, Оскар сам сконструював акустичну апаратуру, яка дозволяла йому одразу ж виконувати свої твори), я збагнув: Оскар творить чисто індивідуалістично, йому бракує зіставлення своїх поглядів з поглядами інших, активної дискусії, конструктивної критики!

Тільки-но він дограв свою прелюдію, я натис на розмовну кнопку і сказав:

— Послухай, це непогано. А якщо зважити на те, що ти й двох тижнів не вчишся, навіть дуже добре. Але гадаю, що ти повинен продумати ще цей фінал. Бачиш, він… не закінчується, а скоріше… обривається. Прошу тебе, зіграй мені його ще раз… Лише заключну частину від генеральної паузи.

Оскар старанно заблимав зеленим котячим оком, почувся високий щебетливий звук зворотної перемотки магнітофонної плівки — і знову загримів фінал прелюдії.

— Бачиш, ось тут, — перервав я грім мідних духових інструментів, — чому ти так раптово обриваєш цю тему, адже дуже шкода… така хороша ідея потребує розвитку, вся фраза після кульмінації повинна мати достатньо повітря для поступового спаду… Спробуй-но тепер.

Оскар — як мені здалося, з меншою охотою — знову перемотав плівку і одразу ж відтворив фінал уже перероблений.