Леонід Тендюк: Останній рейс «Сінтоку-мару»

— Давай, Мукудорі! — крикнув розгарячілий кулеметник.

Мукудорі кинув гранату. Вибух струсонув баржу, ніби вона налетіла на риф. Люди, підтяті осколками, закривавлені повзали по палубі.

— Іще одну! Банзай! [27] Войовничий клич (япон.). — підохотив мордатий кочегар.

Мукудорі кинув другу гранату, та вона впала на нижню палубу, в «басейн» із водою.

Поштовх виявився таким сильним, що баржу поклало на борт. Якби не висока хвиля, що налетіла відразу, судну б уже не підвестися — крен був майже максимальний. Проте толку від вибуху ніякого: осколки продірявили тільки борти.

Лишалася остання граната, а полонені й не збиралися здаватись. Видно було, вони намагалися захопити кулемети. Кілька чоловік до них уже підкрадалося. Їх одразу ж і підкосило, і вони так і не підвелися.

Остання граната, кинута Мукудорі, пошкодила ходову рубку, поклала ще з десяток чоловік. От і все! Що ж бо далі?

Замовк кулемет, потім другий. Японці відступали на корму.

— Швидше, Мукудорі! Швидше…

Хтось із полонених сіпонув його за руку, але він зумів вирватися, припустившись до корми. Ось він, рятівний люк! Клацнув металевий глухар. Японці ніби провалилися в безодню.

Екіпаж баржі був загнаний в трюми, за щільно задраєні люки й двері. Палуби захопили повсталі.

Кам'яне урвище на схилі лобатої сопки стрімко спадає до води. Вгорі, по щаблистих уступах, тулиться покручений безжальними вітрами кедрач. На маківці вершини — смагло-листа вільха.

Гора нагадує голову потвори. В неї і вмуровано залізобетонний дот.

Між вилицюватими наростами базальтів чорніють дві розкосі поперечні щілини, трохи нижче — губи, зведені саркастичною посмішкою, — третя.

Ці вогнедишні «очі» і «рот» сіють довкола смерть: у доті встановлено гармату середнього калібру та два кулемети.

У щілині праворуч кулеметне гніздо солдата-смертника. Прикутий ланцюгами до скелі, він не може зійти з місця. Раз на добу йому подають кружку води та миску вареного тофу [28] Страва з соєвого сиру (япон.). . Він приречений.

Рухливі цівки води, просочившись крізь базальтову твердь, ніби жовто-бурі ящірки, сповзають зі стелі. Підлога залита водою. І коли вода перехлюпує через кам'яний бруствер, потік, точнісінько самогубець, зривається зі скелі й стрімголов падає вниз.

Схудлий — кістки та шкіра! — солдат якось відречено дивиться у щілину.

Невидючий погляд охоплює поплямоване брижами плесо затоки, смугу піщаної улоговини.

Смертник той — Мукудорі, вірнопідданий імператора, рядовий самохідної баржі, яка не так давно вирушила в останній рейс.

… Отже, обслуга кулеметів та інші члени екіпажу з горішньої палуби ганебно втекли.

Океанське вантажне судно, кілька років тому перероблене в самохідну баржу й спеціально обладнане для перевозки бойової техніки і висадки десанту, мало глибокі трюми, житлові й службові приміщення, розташовані на твіндеку [29] Міжпалубний простір усередині корпусу корабля. .

Ці відсіки стали тепер пристановищем «бравих» вояків. Од повсталих їх відгороджували надійні дерев'яні настили й металеві перетинки.

Після того як в'язні розправилися зі старшим офіцером, скинувши його за борт, командування взяв на себе унтер-офіцер Такеда.

З Мукудорі він був майже ровесник і навіть земляк — теж із Хоккайдо. А тільки Такеда після закінчення військової школи раніше прибув в острівний гарнізон Сюмусю і завдяки своїй пихатості зверхньо дивився на просту солдатню, вважаючи себе обранцем долі.

Вайлуватого телепня Мукудорі [30] «Мукудорі» японською мовою означає «селюк, неотесаний хлопець-бевзь». він принижував як міг: зумисне посилав чистити гальюни, на іншу чорнову роботу. Солдат мовчки виконував накази самодура, бо не смів заперечувати офіцеру, хоч і лютував потай.

Між ними виникла прихована ворожнеча.

«Коли-небудь я з тобою поквитаюся», — виношував помсту Мукудорі.

Одного разу в штормовому океані він таки наважився здійснити свій задум — скинути ненависного земляка за борт. Мукудорі непомітно підкрався до Такеди, який із секстаном [31] Кутомір, з допомогою якого визначають місцезнаходження судна по зірках у відкритому морі. у руках проводив обсервацію.

Майданчик, на якому стояв Такеда, був з'єднаний із палубою вузьким дерев'яним трапом… Мукудорі подолав майже всі сходини, заносячи ногу на останню приступку. Як раптом трап задзвенів: дзінь-дзілінь! Виявляється, тріснутий дерев'яний щабель недавно був замінений металевим. Він-то й підвів нині.