Леонід Тендюк: Останній рейс «Сінтоку-мару»

Жорстокість, змішана з мрійливістю, робила обличчя Сімури огидним. Так хижак, розтерзавши жертву й сповна вдовольнившись нею, стає «голубинно-лагідним».

Призначення на острів Сюмусю старий вояка сприйняв як належне: солдат імператора завжди повинен іти туди, де необхідний. Хоч, правда, на задвірки імперії Сімура плив знехотя. Єдине, що зігрівало душу, — там, у каюті під сімома замками, — невеличка, інкрустована перламутром скринька.

З боків на ній видніла знайома панорама: конус Фудзі [14] Вулкан Фудзіяма. , покруч дерев по скелястих уступах, крихітні пелюстки вітрил на тлі голубого моря.

Кришку, теж розузорену перламутром і покриту лаком, прикрашали три мавпочки, які затуляли вуха, рот і очі. Напис — стовпець ієрогліфів, виведений поряд, проголошував так звану мудрість кікадзару, івадзару й мідзару: нічого поганого не слухай про злу мавпу, нічого про неї лихого не говори, ба навіть не дивися!

У таких ларцях японці зберігали талісмани! Ха! Яка сентиментальність! Полковник давно втратив віру в символи, крім, звичайно, віри в силу меча й золота.

«Кен [15] Меч (япон.). долає ворога. Але там, де безсилий навіть меч, золото все ж бере гору. Бо з грішми не можна загинути і в пеклі, а без них людина — мов човен без вітрил», — думав Сімура.

Проте не дріб'язком, не жалюгідними сен чи навіть рьо [16] Грошові монети, остання з яких чималої вартості. наповнив свій ларець заповзятливий хоккайдець. У скриньці лежав справжній скарб: золоті обручки, годинники, перли, інші коштовності — всі ті речі, які Сімура правдою й неправдою придбав, а точніше — награбував в окупованій Маньчжурії й Кореї.

Він, не питаючи, брав усе, що йому подобалося й мало цінність.

— Ха! — як завжди, вигукував насмішкувате й водночас войовниче. — Полоненим китайцям і корейцям коштовності більше не знадобляться — багатьох із них чекають експериментальні лабораторії загону «731». На крайній випадок — катакомби острова Сюмусю.

І от полковник сам опинився на далекому архіпелазі Чисімо-ретто.

Після лагідних південних широт, напоєних пахощами субтропічних дерев і квітів, це була справжня північ: ночі холодні, океан непривітний, а в щілинах гір сніг.

Служба службою, проте якби не ці награбовані скарби, було б зовсім кепсько.

Схопивши чемодан, в якому лежала заповітна скринька, Сімура хитливим трапом зійшов на берег.

І тут трапилося те, що додало йому чимало радості.

— Здрастуйте, сенсей! [17] Шанобливе звертання до людини, старшої за віком. Дослівно: «вчитель» (япон). — уклінно схилився перед ним якийсь незнайомий солдат.

— Мукудорі! — не повірив своїм очам полковник.

— Так, Сімуро-сан, це я, — посміхаючись, озвався солдат.

Полковник домовився з вахтовим офіцером самохідної баржі, на якій служив Мукудорі, і той його відпустив до вечора.

Кімнату Сімурі відвели в будинку, розміщеному біля підніжжя скелястого пригірка, неподалік від води.

На протилежному боці протоки лежав великий острів Парамусіро то із затишною бухтою, на березі якої була військово-морська база Касівабара.

Виселок. Пірси. Пришвартовані військові кораблі, переважно сторожовики й торпедні катери.

Праворуч, через протоку, підвівшись із синяви моря, височіла гора — вулкан.

Сімура впізнав її відразу: фотографії часто друкувалися в газетах і журналах.

Кілька років тому, після тривалого мовчання, вулкан прокинувся. Виверження було таке сильне, що од вибуху на підводному схилі виріс новий острівець — Такетомі, названий на честь моряка, який його вперше угледів.

Дядько й племінник усенький день провели разом. Згадували рідні місця, полковник розповідав про далеку Маньчжурію. Навіть випили пляшку саке [18] Рисова, як правило, трохи підігріта горілка. .

— Хай! [19] Добре (япон.). — захмелівши, вигукнув Сімура, дізнавшись, що племінник возить в океан полонених. — Їх треба топити всіх без винятку — велика японська імперія від цього стане ще міцнішою.

Для Сімури почалися звичайні, пов'язані з будівництвом секретних об'єктів будні. Доти, підземні тунелі, резервні склади з провіантом та боєприпасами.

Ласий до грошей і наживи, на цьому злиденному острові полковник, на жаль, нічого не міг придбати, щоб примножити свої скарби. Голодранці-полонені і тільки. Не буде ж він грабувати земляків, японців!

Малозначний випадок порушив його спокій, надовго вивів Сімуру із рівноваги.

Одного разу групу полонених, які завершили прокладку таємного тунелю, гнали на пірс, де вже чекала готова вирушити в океан баржа.