Леонід Тендюк - Останній рейс «Сінтоку-мару»

«Недремна, грізна сторожа. Справжні тобі томамо [7] За японським народним повір’ям, томамо — дев'ятихвоста лисиця, що, перетворившись на скелю, розбризкує смертельну отруту. , — подумки відзначив солдат. — Але чи врятує вона від розплати?»

Думка про те. що колись за все доведеться відповідати, останнім часом навідувалася до нього частіше стала невідчепною.

Вкриті бурими водоростями рифи загороджували підступи з моря.

Довгасте гадюччя морської капусти, намотуючись на гвинт, перепиняло шлях навіть дрібним човном. Правда, біля низького західного берега протока була судноплавна, а придонний грунт — розсип почорнілого піску — непогано тримав якорі.

Мукудорі невидючими очима споглядав океан. Душу гнітило щось невиразно тривожне. Час був такий…

Десь на заході гриміли бої. Війна забирала в могилу тисячі й тисячі людей. Тут, на островах, поки що тихо. Якщо, звичайно, спокоєм можна назвати короткочасні штурми загублених серед океану суходолів і торпедні атаки японськими підводними човнами радянських вантажно-транспортних суден. Атаки спідтишка, щоб не виказати себе — Японія ж зберігала нейтралітет.

Острів, на якому служив Мукудорі, здавався йому спочатку неприступною фортецею. Проте «фортеця», як і спокій, виявились примарними: рано чи пізно чужу домівку треба залишати.

Ця земля споконвіку належала Росії. Острів відкрили русявобороді землепрохідці, нарікши йменням, в якому вчувається посвист вітру й шум океанського прибою: Шумшу.

Та прийшли вони, сини Ніппон [8] Давня назва Японії. , воїни імператорської армії, — і все зробили на свій лад. Набудували казарм, військових об'єктів, а тубільців, айну, яких було більше, ніж птахів, переселили на інші острови.

Шумшу став зватися Сюмусю, з військово-морською базою Катаока, розміщеною в південно-східній частині суходолу.

Одного разу з Карафуто [9] Так японці називали Сахалін («Березовий острів»), який 1945 р. був звільнений радянськими військами. , де знаходився штаб військового з'єднання, завітала інспекція.

Високі армійські чини — полковники й генерали — оглянули бійниці, підземні ходи, траншеї.

Нічого не скажеш — зроблено надійно!

У міжгір'ї, петляючи болотами, зміїлася недавно прокладена бруківка. Під сопками, замасковані заростями вільхи й моху, стояли танки з синіми драконами на бортах. З-під скель, як і ті, намальовані на броні дракони, ошкірювали пащу триголові залізобетонні доти.

Кулеметні гнізда, майданчики для зеніток, інші вогневі позиції. Буде наказ — і поллється свинцева злива. Нищівний смерч спопелить усе живе. Ну, а якщо не допоможе свинець і сталь, воїни гарнізону не повинні шкодувати життя, як не шкодують його камікадзе [10] Пілоти-смертники. .

— Смерть за імператора — це прекрасно! — мовив кістлявий, схожий на мерця, генерал, роблячи обхід вишикуваних під знаменом — біле полотнище з червоним сонцем посередині — солдатів.

З легкої руки того генерала за далеким суходолом закріпилася назва: Острів Смерті.

Зловіщій землі вона пасувала більше, аніж колишнє лицемірне сюсюкання «Сюмусю».

Обхопивши голову долонями, Мукудорі нерухомо сидів біля води. Думки його витали далеко, десь за імлистими гонами, звідки вранці, після чергового рейсу, повернулася спорожніла баржа.

Хвилі понижчали, відступили од берега. Таке буває в проміжках під час нападу цунамі, коли дно оголюється і щербаті скелі примарно витикаються з води.

Скелі, ніби чиїсь руки, в благанні звелися до неба, підступаючи сюди, де сидів Мукудорі.

Він жахнувся, йому перехопило подих. Здалося — хтось схопив за горлянку, і він мимоволі провів по шиї рукою, другою, намацуючи під собою заповітну схованку. Усе на місці, ціле…

Побоювання, що хтось добереться до його тайника, вляглося, але нараз перед очима постала інша картина: одна-однісінька баржа серед пустельного океану.

Та самохідка була обладнана так, що її основна палуба — видовжений, багатометровий «совок», — нахиляючись від поруху важеля, діяв, немов самоскид. Все, що там знаходилося, падало у воду.

Разом з іншими солдатами транспортного підрозділу Мукудорі на баржі супроводив живий «вантаж».

Ось і сьогодні він повернувся з рейсу.

— Операція «Купання» пройшла вдало, — рапортував унтер-офіцер черговому по гарнізону.

Як вони благали не скидати їх за борт! Кричали, плакали.

— Солдате, гейсі, у тебе ж є мати! — звертався до Мукудорі низькорослий, вилицюватий, як і він, юнак. — Чого ти такий безсердечний?