Леонід Тендюк - Останній рейс «Сінтоку-мару»

— Ми згодні, — відповів капітан.

Дівчина дістала з шкіряного футляра маккурі [77] Японський музичний щипковий інструмент. і, підвівшись із долівки, заходилася грати. Тим часом дві інші пустилися в танок.

Музика сямісену мелодійна, але журлива, так, ніби струни ридають, і Затуливітру стало сумно. А дівчата кружляли й кружляли.

Іван бачив, як перед очима, немов переливисті хвилі, миготять усіяні квітками хризантем кімоно, в такт музиці дрібно цокотять дзорі [78] Взуття. .

Він, не відводячи очей, спостерігав. Навіть незчувся, коли до нього підсіла гейша. Вона підійшла крадькома ззаду. Опустившись на пласку дзабутон, обвила руками Іванову шию. Збоку ніби щось клацнуло, висульки на бамбуковій циновці, якою був занавішений вхід до сусідньої кімнати, хитнулися…

Мукудорі виявився гостинним господарем. Не скупився на частування, умовляв гостей залишитися в нього на ніч.

— Дякуємо. Всього, як мовиться, потроху, — ввічливо відказав капітан. — Нам час іти.

Попрощалися вони як друзі.

До кінця ремонту залишалося кілька днів. Траулер збирався в дорогу. Саме тоді й розкрилася справжня «гостинність» гіда-перекладача.

Цього разу Мукудорі прийшов на траулер раніше — відразу після сніданку.

Моряки поралися на палубі. Привітавшись із пірса, гід покликав Затуливітра.

— Піднімайтеся, пане Мукудорі, по трапу.

— Краще спустіться ви…

Іван зійшов униз.

— Присядьмо на хвильку, — запропонував Мукудорі, показуючи рукою на дерев'яну колоду в кінці причалу.

Вони присіли, запаливши цигарки.

— Спасибі тобі за хліб-сіль, — мовив Іван. — Усе було так добре. Тільки незрозуміла вихватка твоєї гейші. Чого це вона раптом кинулася мені на шию? Якась дурість!

Мукудорі мовчав. Потім тихо, по-змовницькому мовив:

— Я хотів тобі, Іване, запропонувати одну річ…

— Запропонувати? Мені?

— Тобі, моєму давньому знайомому, — підтвердив Мукудорі.

Те, що почув моряк з уст цього «сумирного» японця, обурило і вразило в саме серце. Та й кого б воно залишило байдужим! Мукудорі пропонував, щоб Іван відстав від судна.

— Ти що, гад, з глузду з'їхав?! — пополотнів моряк.

— Не кричи так голосно, — урвав його японець.

— Та я не те що кричатиму — я розчавлю тебе, як слимака!

В очах гіда зблиснула ненависть. Ще мить тому тихий та привітний, він став, як звір, хижим і агресивним.

— Руки короткі, — прошипів. — Не розчавиш.

— Так, можливо, — зітхнув Затуливітер. — Бійки на чужому березі заводити не стану.

— От і добре, — мовби погодився Мукудорі і раптом із бокової кишені вихопив чорний паперовий конверт.

Розкривши його, витяг якісь фотографії.

— На, полюбуйся, — зловтішно мовив, простягуючи Затуливітру фото.

Іван побачив себе в обіймах гейші.

— Яка ж бо ти підступна сволота! — стиснув він кулаки. — Так ось для чого знадобилося частування!

— Я бачу, моя пропозиція тебе не зацікавила. Що ж, тим гірше для тебе, — перейшов на погрозу Мукудорі. — Сьогодні ж ці фотознімки будуть передані в газету. Ваш траулер не встигне вийти в море, як фото надрукують. У тебе вдома дізнаються, що ти робиш за кордоном, і по голівці не погладять.

— Мало вас, самураїв клятих, бито!

Іван поспішив на судно.

Спадщина, яка неждано дісталася Мукудорі, зробила його заможним. Він одразу виріс в очах інших. Тепер до нього інакше й не зверталися, як Мукудорі-сан і навіть сенсей, цим самим засвідчуючи новоявленому можновладцю «щиру» повагу.

Кокікі пишався своїм вихованцем, потай заздрив такому раптовому звеличенню. Сподівався, що Мукудорі, як і обіцяв, візьме його до себе в долю, вклавши гроші в яку-небудь прибуткову справу.

А все ж, довідавшись, що з моряками радянського траулера в нього нічого не вийшло, розгнівався.

— Своєю солдафонською прямотою ти все зіпсував.

— Вибачте, — винувато відповів той.

Кокікі йому нагадав, що хоч Мукудорі й став грошовитим, проте це ще не означає, що він вільний од обов'язків.

— Ти син Ніппон, — повчально докинув. — Тому завжди повинен служити її державним інтересам.

Ці інтереси полягали в тому, щоб бути вірнопідданим своїм, домашнім політикам, хто не відмовився брязкати зброєю, а також заокеанським покровителям, під опікою яких вони опинилися.

— Бо тепер ми, Мукі, з ними зв'язані однією мотузкою, і їхнє веління для нас — закон.