Леонід Тендюк - Останній рейс «Сінтоку-мару»

— І дім і шхуна — добра справа. Але не забувай, Мукі, хто ти. Плаваючи на самохідній баржі, ти, наскільки мені відомо, відправив на той світ не одну сотню копачів. То були, що й казати, «видатні» рейси — сото, — насмішкувато звів брови. — За таке нині по голівці не погладять, дарма що судові процеси Міжнародного військового трибуналу в Хабаровську й Токіо над військовими злочинцями вже відбулися і багато хто дістав заслужену кару.

Мукудорі наважився сказати щось у відповідь, та язик ніби прилип до піднебіння.

«У нього голова дракона, а хвіст змії», — знову подумав він про Кокікі.

— Я… я не проти того, щоб іноді виконувати ваше доручення, — нарешті вичавив.

— Не іноді, а завжди, коли тобі накажуть, — суворо уточнив коротун.

«Мирна» розмова скінчилася тим, що Мукудорі одержав завдання: сьогодні ж іти в гавань, стрічати радянське риболовецьке судно, яке попросило дозволу зайти в Абасірі на ремонт.

То був середній риболовецький траулер. Він повертався з путини від Малого Курильського пасма. В головному двигуні поплавилися підшипники, їх будь-що треба було замінити.

Море штормило, присадкувате судно, з трюмами, повними риби, носом черпало воду, раз у раз зариваючись у бурунисті хвилі. Вода прекочувалася через палубу. Все було закріплено по-штормовому. Безлюдно. Ніхто із членів команди на палубу не виходив.

Та ось траулер спинився під прикриттям берега, куди вітер уже не досягав, а хвилі значно понижчали. І тоді Мукудорі уздрів як на палубу один за одним почали підніматися одягнуті в зюйдвестки рибалки.

Серце його прискорено забилося. Надто свіжі були враження від перебування в полоні на тому, навіки втраченому березі. А ці мореплавці, що він їх нині побачив, прибули саме звідти. І хоч росіяни нічого лихого йому не зробили — не кривдили й не принижували, все ж у серці закипіла безпричинна лють, так ніби вони, а не його земляки-мілітаристи змусили пройти крізь тяжкі випробування.

Якір-ланцюг, загримівши, поповз у воду. На берег із корми завели швартові кінці, спустили трап.

— Добрий день! — склавши докупи долоні та уклінно нахиляючись, привітався Мукудорі. — Ласкаво просимо на землю Японії.

— Добрий день. Конніті ва! — почулося у відповідь.

Обтираючи рукавом забризкане обличчя, до Мукудорі весело посміхався високий моряк. У рисах його обличчя здалося щось дуже знайоме. А гість, видно було, теж силкується пригадати, де він бачив цього японця.

Нарешті голосно вигукнув:

— Здорово, здорово, пане Мукудорі! Що — не впізнаєш?

— З-здрастуйте, — не попадаючи зуб на зуб, відповів. — Упізнаю…

Перед ним стояв Іван Затуливітер, його рятівник, який виволік Мукудорі з палаючого доту на Сюмусю.

«Чисімо-ретто знову нагадує про себе», — поспішивши назустріч Затуливітру, майже вголос проказав він.

Але посмішка — ширма, якою японці вміють прикривати свої наміри, — сховала біль та сум'яття, що піднялося в душі. Він привітно мовив:

— Радий знову вас бачити.

Власне, якщо зважити усе, що колишньому смертнику зробив цей стрункий, русявочубий хлопець, то радість, якщо вона була справжня, можна зрозуміти.

— І я радий бачити тебе живим-здоровим, — щиросердо відказав Іван.

Йому, степовикові, поталанило вийти живим із пекла війни. І хоч кортіло вернутися в рідну Таврію, він, демобілізувавшись, залишився на Курилах, там, де полягли його бойові побратими. Став рибалкою вирушав на лов із Сєверо-Курильська в Охотське море й у Тихий океан. Правда, не думав, що доведеться потрапити в Японію, тим паче зустрітися з «хрещеником», якого колись урятував. Але ж немарно кажуть: то лише гора з горою не сходиться… Спливуть роки — Іван ще раз побачиться з Мукудорі, за інших, майже трагічних обставин.

Рибалок із радянського СРТ [75] Скорочена назва середнього риболовецького траулера. гід-перекладач узяв під свою «опіку».

Як і наказував Кокікі, він, ніби між іншим, заходився випитувати про нинішні Курили, про зміни, що сталися на Шумшу та Парамуширі.

Рибалки, збагнувши, куди гне «гостинний» японець, крадькома перезирнулися. А Затуливітер, не криючись, все ж відрубав:

— Те, що було, загуло, пане Мукудорі. І вороття не буде.

— Японію ви скривдили, забравши в неї Чисімо-ретто й Карафуто, — тепер уже відкрито перейшов у наступ гід.

Повернувшись із полону та потрапивши в тенета до американської таємної служби, Мукудорі, якого янкі змусили спеціалізуватися на радянській далекосхідній околиці — Курилах і Сахаліні, взявся за довідники, почав вивчати історію «освоєння» Японією північних територій.