Леонід Тендюк - Останній рейс «Сінтоку-мару»

Офіцер, який відповідав за дот, не раз проводив із ними інструктаж, розтлумачував, коли і за яких обставин слід відкривати вогонь.

Сама печера була обладнана світловою сигналізацією, мала односторонній телефонний зв'язок із островом: накази, передані звідти, смертники повинні були виконувати негайно.

Томіяма, що потрапив у дот недавно, приніс чимало новин. Він розповідав, ніби війна в Європі закінчилася цілковитим крахом Німеччини і що тепер союзні війська спільними зусиллями візьмуться за Японію.

— На Сюмусю, як, мабуть, і на інших островах Чисімо-ретто, — повідомив він, — оголошено бойову готовність.

— Тому-то за останні дні нашу печеру начинили додатковими боєприпасами. Набоїв стільки, що й повернутися ніяк, — озвався Катамура.

— Отже, ми першими зустрінемо лобовий удар, — зітхнув Мукудорі.

— Атож, — погодився Томіяма. — Нам першим випала честь підставити лоб під довбню, — невесело пожартував він.

Припавши обличчям до вузьких залізобетонних щілин, вони оглядали затоку.

Уже почало розвиднятися, туман трохи порідшав. Крізь нього можна було розгледіти навіть плями морської капусти, що розляглася на воді, урвища голих скель та смугу піщаної улоговини збоку.

Раптом у тумані, ніби величезні гостроносі рибини, майнули тіні — десантні кораблі. З них просто у воду почали стрибати якісь високі, не схожі на японців, солдати.

Пущена з острова ракета освітила і берег й затоку — солдати притьмом кинулися на мілководдя, високо над головою тримаючи автомати.

І в цей час тишу стряс оглушливий артилерійський залп. То десь праворуч від доту озвалася берегова батарея. Їй вторили кулемети.

У печері під стелею спалахнув сигнальний вогник. Хриплоголосо засичали гудки зумера. Всі троє кинулися до гучномовців.

— Об'єкт «Сакура»! Об'єкт «Сакура»! — прориваючись крізь гуркіт канонади, захлинався знайомий голос вахтового офіцера. — Негайно зайняти бойову позицію. Вогонь — з усіх стволів, за планом «Тайфун»! — наказав він.

Це означало: стріляти, допоки вистачить патронів і витримає зброя.

Смертники покірно скорилися наказу. Свинцева лавина хлюпнула з усіх амбразур.

Узявши в порту Датч-Харбор, на Лисячих островах [38] Лисячі острови входять до архіпелагу Алеутських островів; порт Датч-Харбор розташований на острові Уналашка. , необхідний вантаж, радянське військове судно, прозване моряками «Двійкою», лягло на західний курс і під прикриттям ночі попрямувало до берегів Камчатки.

Схід сонця зустріли серед пустельного океану. На сотні, тисячі миль жодної живої душі. Навіть косатки, що раз у раз витикали з води схожі на серп плавці, давно відстали.

Більшу частину шляху йшли непомітно. А це — неабищо: на борту корабля знаходився стратегічний вантаж.

Та ось і Командори.

— Мідний! [39] Острів із групи Командорських островів. — помітивши вдалині стрімкі чорні скелі, вигукнув марсовий, матрос Іван Байда.

— Дивися зіркіше, щоб не наскочити на каміння, — звернувся до нього вахтовий, високий, кремезний хлопець із дивним прізвищем Затуливітер. Теж Іван і теж степовик, з України. — Зараз наша «Двійка», — додав він, — поверне на зюйд-вест, а там і Пітер [40] Так моряки між собою звуть Петропавловськ-Камчатський. скоро.

— Авачинська губа. Скелі Три Брати. Сопка Кохання… — почувши про рідний порт, мрійливо мовив напарник Затуливітра по вахтах стерновий Костянтин Гольцев.

Костянтин, корінний камчадал, разом із Байдою та Затуливітром потрапив в один і той же навчальний загін. Потім усі троє одержали призначення на плавбазу «Північ». Навесні нинішнього року вони переганяли з Сполучених Штатів Америки кораблі. І ось знову в рейсі.

Хлопці потоваришували. Їх інакше й не звали, як три брати.

Тому-то Костині слова про Три Брати — скелі, які чатують вхід до Авачинської губи й Петропавловської бухти, викликали в Івана Затуливітра лагідну усмішку.

Одначе він розсудливо зауважив:

— Не до сопки Кохання, друже…

На тій високій, схожій на бригантину з напнутими вітрилами сопці вони не раз призначали побачення дівчатам. Одержавши навіть короткочасне звільнення на берег, ходили туди гуляти.

Зараз таки було не до гульок. Хоч і відсалютували великій Перемозі — гітлерівська орда розбита! — проте лишилася мілітаристська Японія. Мир на сході ще не настав.

«Двійка», прямуючи з Датч-Харбора, до пізнього вечора затрималася на Командорах.