Максим Кідрук - Навіжені в Мексиці

— Чому?

— Горяни, сеньйоре… Це як діагноз. Живуть так високо, що століттями їх ніхто не чіпає, нікому нема до них діла. От вони й варяться у своєму соку, практично не змінюючись, лиш раз на місяць спускаючись у Сан-Крістобаль за предметами першої необхідності. Формально — ніби й мексиканці, але я певен, ніхто з них не скаже, хто такий Філіпе Кальдерон [21] Президент Мексики. .

— А хто такий Філіпе Кальдерон? — пошепки спитав я в Тьомика.

— Мабуть, ще один мудак на зразок нашого Педро Сесіліо Раміреса… — відказав мій товариш.

— Швидше за все, ті молодики спустились із Санта-Фе, — правив далі шофер. — Це крихітне поселення, яке розкинулось праворуч від дороги, якраз за перевалом, кілометрів за п’ять від того місця, де я вас підібрав. Воно, схоже, єдине, яке має в цих краях офіційну назву, і то тільки через те, що колись туди провели телеграф. Хоча Санта-Фе — це ім’я, як то кажуть, для галочки, для столичного клерка. Місцеві кличуть його Ісанканак, по-майянському.

— А якого лисого вони скинули в прірву нашу машину? — люто поцікавився я. — Ми ж нічого поганого їм не зробили!

Коротун заусміхався.

— Вони немов діти. Можуть зняти з себе й віддати останню одежину, якщо бачитимуть, що ви бідуєте, нагодують, коли у вас не буде зовсім вже чого на зуб кинути, зате, граючись, зіпхнуть ваше авто у прірву, просто так, повірте, заради забави і зовсім не зі зла. Ви ж самі розумієте, що ті хлопчаки нічого зарані не готували. Побачили покинуте без догляду авто, взялися пхати по дорозі, а потім комусь це, мабуть, набридло, от вони взяли й зіпхнули його, щоб подивитись, як воно прикольно падатиме.

«Ну, ні хріна собі діти, — подумав я. — Хай тільки підвернуться мені, то я їм руки…»

— Так само, граючись, — договорив мексиканець, — вони можуть відрубати ваші голови і засушити над вогнищем як трофеї…

Опівночі ми прибули в Сан-Крістобаль.

Ранок наступного дня.

Настрій кепський, а зі мною таке рідко буває. І справа зовсім не в грошах. Я навіть радий, що ми спекались тих півмільйона. То дурні гроші, добра від них не жди. Просто за місяць, проведений у Мексиканських сполучених штатах, я встиг полюбити наш товстобокий «Додж Челленджер», звикнути до сердитого ранкового бурчання його двигуна, буркотливого скрипу шкіряних крісел, задумливого і разом з тим трохи зверхнього погляду фар. Він був не просто машиною, він став одним із нас, рівноправним учасником нашої компанії, частинкою усіх наших пригод.

О, щоб я тільки не віддав, аби помститися тим вилупкам із Санта-Фе! Та де там…

Тьомик взагалі розкис. У нього почалася сильна депресія. В його очах застиг кислий відчай, він більше не розмовляв зі мною і лиш похмуро мовчав.

Першу ніч ми перечасували на сан-крістобальському вокзалі. Кращих варіантів наразі не було. А на світанні пішли, наче два приблуди, шукати притулок.

Грошей у нас лишилося тільки на те, щоб зняти дві койки у найдешевшому хостелі — одноповерховому будиночку колоніального стилю на околиці Сан-Крістобаля, ген-ген під самими горами.

Поки я торгувався і заповнював документи на рецепції, мій напарник примудрився поцупити бозна-де на вулиці літровий бутель низькопробного мескалю [22] Мескаль ( ісп. mezcal) — міцний алкогольний напій з листя голубої агави, готується подібно до текіли. . Більше того, він пішов далі й ухитрився вицідити дві третини з тої сулії за якихось десять хвилин. Ну, кажу ж, депресія. В результаті Тьомик успішно заблював всю рецепцію, після чого повідомив, що в труні він бачив усю цю Мексику і її порядки, й зі спокійною душею вклався спати.

До того часу, коли зі Стокгольма мала надійти плата за оренду будинку, лишалося цілих три тижні…

Об 11:20 я подався на рекогносцировку.

Якби не обставини, в яких ми втрапили до Сан-Крістобаля, я, либонь, у нього закохався б. Справжнє серце Мексики. На тісних площах, обліплених кострубатими будиночками, бриніла незрозуміла говірка, у натовпі раз по раз зринали високі лоби, плескаті носи і випнуті щелепи, геть як на фресках майя у Бонампаці [23] Бонампак — древнє місто майя, нині археологічний сайт, відомий фресками, які збереглись до наших часів. , вузенькі вулиці встеляла груба бруківка, приземкуваті cuadras [24] Квартали ( ісп. ) — іспанські міста будувалися у вигляді окремих кварталів з суцільних стін. з масивними стінами дихали старовиною і перешіптувались між собою таємницями конкістадорів та древніх майя. Мене завше вабили місця, куди ще не пролізли пазурі цивілізації, а Сан-Крістобаль був одним з таких.