Максим Кідрук - Любов і піраньї

…Ми зустрілися на День Незалежності. Довго гуляли набережною, потім поїхали в парк над Андріївським узвозом. І ніяк не могли наговоритися.

Цього разу «просвітління» не відбулося. Маруська виглядала ще гарнішою, ніж завжди. І я подумки пообіцяв собі, що просто так її не відпущу. (Бо треба було покращувати житіє своє, йолки-маталки!) Під час бесіди я знову завів розмову про стосунки, після чого вдруге, цього разу значно акуратніше, запропонував білявці перенести наші взаємини на якісно новий рівень.

Певно, довкола мене витав сяйливий ареол свободи і бунтарства, котрий завше приписують представникам творчих професій, які демонстративно плюють на усталені порядки. А може, все було набагато простіше, і насправді визначальну роль зіграло те, що я не збирався їхати до Швеції й залишався в Києві. Хай там як, але Маруська більше не викаблучувалась і з радістю погодилася.

Ось так, сам того не розуміючи, я вніс нестабільний елемент в абсолютно врівноважену й злагоджену систему свого дзен-існування.

Щоправда, на початку усе було в шоколаді. Два наступних місяці я почувався наче в райському саду.

Вона була моєю Музою. Вже за кілька тижнів я не міг ні про що інше думати, окрім неї. Мені подобалося, як пахне її волосся. Мені подобалося обіймати її стан, відчуваючи, як вона подається і притискається до мене. Мені подобалося слухати, як вона говорить і як зрідка шпарко лається, кумедно надуваючи губки. Від щастя хотілося цвірінькати.

Я не розписуватиму усі оті любовні шури-мури, квітково-шоколадний період і т. ін., ви це в інших книжках прочитаєте (у Шекспіра, наприклад). Натомість перейду відразу до суті, до, так би мовити, неприкритої правди буття.

Я навіть не помітив, коли все пішло наперекіс. В якомусь місці замість того, щоб ударити по гальмах і серйозно задуматися, у що перетікають наші взаємини, я навпаки, заховавшись за скельцями рожевих окулярів, пустив усе самопливом. Я знову дозволив собі захопитися понадміру, я надавав надто великого значення її словам, врешті-решт я підпустив її занадто близько до себе. На жаль, коли я збагнув, що Маруська починає цим користатися, я вже не хотів її відпускати. Якийсь час, бездумно ігноруючи заклики здорового глузду, вперто переконував себе в тому, що тримаю руку на пульсі подій. Однак стосунки — це наче бурхливий гірський потік під час повені. Гарантований спосіб дати маху — думати, що ти їх контролюєш.

Одного дня між мною та кучерявкою постав вельми неприємний епізод, через який ми серйозно посварилися. Відтак моє ідеальне життя почало незворотньо тріскатись і розлітатись на скалки буквально на очах. Не вдаватимусь у подробиці, аби не виставляти в невигідному світлі себе чи Маруську і не перетворювати свою книгу на черговий любовний роман. Я лиш констатую звершений малоприємний факт: одного чудового жовтневого дня все полетіло шкереберть, і мій райський безхмарний Едем перетворився на чорний Мордор.

Я відчував себе боксером після нокдауну…

Була субота. Для того, щоб трохи охолонути й заспокоїти нерви, я, захопивши mp3-плеєр, пішов блукати Києвом. Погода видалась чудовою. Не пригадую точно, але, здається, я натоптав тоді кілометрів п’ятнадцять, щоправда, так і не притлумивши внутрішнього жару.

Прийшовши додому, намагався хоч чимось себе зайняти. Проте щойно я переключав свою увагу на якесь більш практичне русло, як її миттю, неначе потужним електромагнітом, відтягувало назад, і перед очима знову спливав образ усміхненої кучерявої білявки.

Зрештою, я спробував уявити, що порадив би в даній ситуації Мігель (Якщо пам’ятаєте, Мігель — це мексиканець, з яким я жив в одній студентській квартирі перших півроку, проведених у Стокгольмі [9] [9] Більше детально див. «Мексиканські хроніки». ). Ми з ним нерідко обговорювали дівчат, розробляли методики раціонального поводження з ними і навіть підготували власну класифікацію цього маловивченого наукою виду (див. Додаток А вкінці книги). Та що там казати, Мігель в усіх питаннях, що стосувались протилежної статі, був справжнім експертом.

— Чувак, — іноді критикував мене мексиканець, — у тебе від початку неправильний підхід. Ти починаєш мутити з ними, як із рівними за інтелектом. І саме в цьому криється твоя найбільша помилка!

Мігель полюбляв патякати на цю тему. Бувало, він говорив:

— Історія не знає жодного факту, щоб цивілізація поперла проти дикунства і варварства. Нормани побили саксів, готи і гуни сплюндрували Римську імперію, хрестоносці місили з гівном інтелектуалів-арабів, Кортес за рік повалив на коліна супер-розвинену державу ацтеків, Пісарро дав прочухана багатомільйонній імперії Інків, Наполеон, а потім і Гітлер набили гулі у варварській Росії.