Максим Кідрук - Любов і піраньї

— Не розумію, до чого ти хилиш… — зауважував я.

— Коли ведеш війну, — брався пояснювати кудлатий мексиканець, — а секс та кохання — це ніщо інше, як війна, ти повинен бути на одному рівні з супротивником, навіть якщо цей супротивник тобі поступається. Тільки так ти зможеш нанести відчутного удару і врешті-решт перемогти. Не пробуй застосовувати проти них логіку, це однаково що бігати за тарганами з гранатометом!

— Все одно не зрозумів, — вторував я.

— От уяви, наприклад, звичайнісінького таргана. Уявив?

— Ага.

— А тепер уяви себе з гранатометом.

— Ну, уявив.

— А тепер подумай і скажи, хто сильніший: тарган чи ти з гранатометом?

— Звісно, що я!

— Правильно! Але якщо ти спробуєш боротися з тарганом за допомогою гранатомета, то зможеш лиш підсмажити самого себе, але аж ніяк не зашкодиш тарганові. Так от, застосовувати проти дівок логіку — це ганятися за тарганом з гранатометом!

У запасі в Мігеля був один коронний прийом, простенький трюк, фокус, який називається «fake finger» [10] [10] Фальшивий палець (англ.). . Мексиканець часто застосовував його спеціально для того, щоб привертати увагу і зав’язувати стосунки з дівчатами, які на перший погляд видавались скутими і абсолютно неприступними. На основі цього фокуса він згодом вибудовував цілі теорії, що стосуються психології жіночої половини людства.

Відбувалося все так. Мігель підходив до наміченої дівулі чи групи дівчат і просив одну з них потримати в руках невеликий (10х10 см) клапоть тонкої яскраво-червоної тканини. Збентежена дівчина кілька секунд переминала в пальчиках шматок сукна, переконуючись, що матеріал не вирізняється нічим особливим. Потому мексиканець забирав клапоть і на очах дівулі великим пальцем правої долоні ретельно заштовхував його у міцно стиснутий лівий кулак. Коли червона ганчірка повністю зникала в затиснутій долоні, хлопець, все ще тримаючи великий палець у кулаку, кілька разів картинно дмухав на руки і… різким рухом розводив їх урізнобіч, показуючи, що клапоть безслідно зник. Дівчата, зрозуміло, роззявляли роти і починали допитуватися, куди поділось сукно? Ось так ми знайомилися…

Весь секрет у тому, що у лівому кулаку завчасно ховається штучний гумовий палець — точна модель великого пальця людини з отвором усередині. Відтак шматок тканини заштовхується не у стиснуту лівицю, а у фальшивий палець, саме в який насамкінець фокусник і встромляє великий палець правої руки. Після того, як долоні розведено вбік, милолиці глядачки починають шукати очима яскраво-червоний клапоть тканини і не звертають уваги не те, що один з пальців фіґляра гумовий! Для успішного завершення фокусу, гумовий палець необхідно непомітно зняти і сховати у кишеню штанів.

Мігель випробовував цей трюк на фінках, француженках, німкенях, росіянках, італійках і навіть таїландках. І не було жодного разу, щоб цей тупий — тупий до неможливого! — фокус не спрацював.

— Вони хочуть того ж що й ми, але чекають, поки ми почнемо діяти, — пояснював Мігель. — Звісно, можна підійти і просто ляпнути щось на кшталт «давай потанцюємо», або принести букет квітів, або писати любовні листи, але це тупо, чувак, це так ту-у-упо! Досить вигадати щось оригінальне, щось яскраве й несподіване, таке, чого дівки не очікують, і вони всі твої, чувак.

— У тебе трохи однобоке бачення проблеми, чувак, — стримано відказував я.

— Вони мавпи, чувак, то й поводься з ними, як з мавпами! — кричав мексиканець.

— Друже, ти неправий, — палко заперечував я. — Жінка — це ідеал, жінка керує світом, вона надихає чоловіка, примушує його бути кращим, аніж він є насправді, її тіло прекрасне, її…

Мігель відмахувався від мене і мотав кудлатою головою.

— Ти телепень, Максе, хоч ти й пишеш дисертацію, але ти estupido [11] [11] Дурень (ісп.). , бо якщо ти не ставитимешся до них як до мавп, тоді вони почнуть ставитися до тебе, наче до мавпи.

Тут я прикушував язика і йшов працювати над дисертацією.

…То що сказав би Мігель? Що б він пораяв?

Але Мігеля поряд не було.

Тож сяк-так пересидівши першу ніч, — переважно дивлячись на місяць і зосереджено жуючи шмарклі, — я був змушений почовгати за порадою та розрадою до іншого свого товариша, який, на щастя, виявився під рукою.

Звуть його Алекс. Хоча вряди-годи, залежно від настрою, я кличу його або дуже просто — Саня, або екзотично і коротко — Алі. Ми познайомились років із п’ять тому, і на той момент спільно працювали над одним згиблим і безпросвітним проектом, який, як ми тоді думали, мусить зробити нас мільйонерами.