Вадим Собко - Зоряні крила

Валенс дивився на зелене сукно, але все-таки помітив, як спохмурніло обличчя Бабата..

Тільки шість день тому будівництво одержало новий проект теплоелектроцентралі. Ви знаєте, чому він запізнився. Над проектом попрацювали деякі наші нині відсутні знайомі, довелося виправляти. Але через нас будівництво опиниться у прориві, бо ТЕЦ зможуть розпочати будувати тільки у квітні, коли опадуть морози, і до першого травня, до планового терміну пуску заводу, скінчити не зможуть. Я хотів порадитися з вами, як краще допомогти Соколовій, почути вашу думку.

Валенс відкинувся на спинку крісла і глянув на інженера.

Бабат помовчав. Що може вирішити він за кілька хвилин, не обізнавшися з матеріалами, з проектом…

Директор ще раз глянув на Бабата, і інженер зрозумів, що все вже вирішене. І справді, після хвилинної мовчанки Валенс сказав:

— Я розумію, вам зараз важко щось сказати. З проектом ви не знайомі. Так от у додаток до тих чотирьох будівництв, за якими ви наглядаєте, я хочу доручити вам і це. Зараз там небагато роботи, але в період квітня — травня там доведеться вам забезпечити особисте керівництво.

Губи Бабата стислися і утворили коротку пряму лінію.

— Доручити це будівництво зараз мені нікому, — продовжував Валенс. — Наглядайте поки що за ним.

Бабат зрозумів, що сперечатися не можна.

— Ви знаєте, що цей завод призначається для будування бомбардувальників Крайнєва?

— Я мав на увазі щось подібне.

Валенс переглядав матеріали, принесені Бабатом. На двох аркушах зробив помітки і поклав собі у стіл, інші повернув інженерові.

— Я прошу, — несподівано різко сказав Бабат, — щоб завтра мені надіслали проект цього будівництва.

Валенс глянув із-за паперів і схвально хитнув головою.

— Буде зроблено.

Бабат не відповів нічого. За п'ять хвилин він вийшов з кабінету Валенса.

Дід Котик сидів на низенькому ослоні у бараці і морщив лоба, вирішуючи складне питання. На руках у діда був козирний туз, така ж шістка і зовсім ні до чого не придатна трефова вісімка. Перед ним на столику лежав бубновий король, і приймати ного чи бити, саме і вирішував дід Котик.

Троє синів його, троє молодих Котиків, сиділи теж біля столу, слідкуючи за окладною грою дідових зморщок. Ліворуч від батька сидів Василь, найстарший син і найнебезпечніший супротивник у грі в підкидного дурня, праворуч теж супротивник, Микола, а просто навпроти — спільник і партнер, найменший син Петро.

Дід довго думав над складним становищем, ще трохи пограв зморшками на лобі, немов щось пригадуючи, і вдарив короля козирним тузом. Василь єхидно всміхнувся і підсунув батькові бубнового туза. Цю карту довелося бити вже козирною шісткою. Тут настала черга Миколи. Співчутливо зітхнувши, він поклав перед батьком бубнову шістку.

Дід важко зітхнув і зібрав у свою долоню всі ці погані і непарні карти. Долю бою вже було фактично вирішено, але в цю мить рипнули двері, і в хмарині пари на порозі з'явилася постать інженера Полоза. Він зняв шапку, ударив нею кілька разів по засніжених рукавах кожуха і зайшов у барак. Під рукою в нього виднівся довгий круглий пакунок, дбайливо загорнутий в газету. Інженер оглянув барак, помітив компанію біля столика і попрямував просто до діда Котика.

У першу мить дід трохи збентежився. Все-таки неприємно, коли тебе застають за такою легковажною справою, як гра в підкидного дурня. Проте він і на секунду не втратив спокою, не заметушився, а, навпаки, зустрів гостя поважним привітним поглядом.

— Добрий вечір, — привітався Полоз, підходячи до столу, — так хто виграє?

— Добрий вечір! Собача погода надворі, — за всіх відповів дід, явно заминаючи Полозове запитання.

Інженер зрозумів, усміхнувся, і Василь Котик відповів йому усмішкою. Дід помітив це і нахмурився.

— Я оце до вас прийшов порадитися, бо, крім вас, ніхто мені допомогти ие зможе, — заспокійливо сказав інженер.

Почувши такі слова, Котик гордовито оглянув своїх синів і погладив рудувату бороду. Він присунув ослона. Полоз сів, поклав свого пакунка на стіл і розгорнув газету. Креслення зайняли майже весь стіл.

— Ми будуємо авіаційний завод, і першого травня він має бути готовий до останньої цеглинки, — розпочав Полоз.

Щоб підкреслити, як уважно він слухає, дід Котик наставив до вуха долоню, хоч досі слух йому ніколи ще не зраджував. Полоз вів далі:

— Наша теплоелектроцентраль першого травня має дати струм, а зроблено там… ви самі знаєте, скільки там зроблено.