Вадим Собко - Зоряні крила

Не чекаючи відповіді, він вийшов з кабінету.

Дорн з полегкістю опустився в крісло. Він похилив сиву голову на випещені долоні рук і глибоко замислився.

Не професор Шторре був центром його думок. Від того, чи зуміє він зламати Крайнєва, залежала вся майбутня кар'єра Людвіга фон-Дорна. Він вишукав багато методів, але всі вони виявилися надто наївними і дешевими.

Так, було перепробувано все. Гроші, слава, честолюбство, навіть влада. І все не залишило найменшого сліду на блискучій волі Крайнєва.

Залишалася ще любов, яку так вчасно викрила Мей. Треба було негайно спробувати і цей останній засіб, бо більше нічого, крім фізичного впливу, не залишилося в арсеналі Дорна.

Він охоче почав би з цього останнього, але було дуже мало надії на те, що фізичною мукою, катуванням можна зламати волю Крайнєва, а тим більше примусити його працювати. Крайнєв був потрібний Дорнові не просто як людина, а як видатний інженер, який вже давно опанував те, про що німці тільки мріяли.

А з Берліна все приходили і приходили нетерпеливі запитання. Німецькі фашисти покладали великі надії на винаходи Крайнєва, на цей таємний аеродром з його численними лабораторіями. Дорна тримали в постійній напрузі, вимагаючи конкретних наслідків, а йому доводилося відповідати, що Крайнєв усе ще не погодився працювати.

— Це справжній комуніст, — кричав Дорн у телефонну трубку, коли запити ставали вже зовсім настирливими. Сідайте на моє місце і спробуйте за півроку перевиховати комуніста.

В таких випадках на другому кінці провода замовкали, і Дорн одержував кілька днів перепочинку. Потім все починалося спочатку.

Тут справді було над чим подумати, було від чого прийти в розпач. Але Дорн був певен, що настане така хвилина, коли Крайнєв скаже — «так». Тоді вже Дорн зуміє нагородити себе за всі ці хвилювання в безсонній тиші кабінету.

Сьогодні він зробить ще одну спробу. Цю стежку знайшла Мей, і, може, вона і приведе його до мети.

Від усіх цих думок, від роздуму приходив настрій справжнього суму. Цей настрій приходив надзвичайно рідко і аж ніяк не пасував до сухої енергійної натури Дорна. Він намагався відігнати цей настрій так, як струшують краплі дощу з одежі, але з того нічого не вийшло. Він міряв кабінет чіткими неширокими кроками і обмірковував розмову з Крайнєвим. З цієї розмови Дорн мусив вийти переможцем.

Крайнєва він знайшов у вітальні, де той сидів, похмуро дивлячись на знайомих, осточортілих риб в акваріумі. Це була його єдина розвага. Він власноручно годував риб і стежив за тим, щоб з акваріумі змінювали воду. Риби від такого піклування стали жирними, круглими і ворушилися ліниво, напівсонно. Вони поводили довгими вусами і ворушили хвостами так, ніби їм важко було зробити зайвий рух.

Яринка сиділа тут же таки в кутку вітальні і дивилася крізь вікно туди, де мала бути могила Волоха.

Крайнєв і Яринка зустріли появу Дорна без особливого здивування. Вони вже давно звикли до таких несподіваних відвідин.

Дорн поволі сів у крісло проти Крайнєва, мить теж дивився на риб. Вони довго сиділи мовчки, не відчуваючи потреби вимовити хоч би слово.

Нарешті Дорн сказав, дряпаючи нігтем по склу акваріума:

— Ви знаєте, я дуже часто думаю про майбутнє.

Він замовк так само несподівано, як і почав, і слова повисли без відповіді в теплій тиші вітальні. Крайнєв тільки глянув на нього здивовано, — надто незвичайним був тон Дорна, — але не сказав нічого.

Тупорила золота рибка з великими прозорими вусами підпливла до скла. Вона тикалася носом у те місце, де ніготь Дорна проводив невидимі лінії. Вона йшла за рухом нігтя, ніби це був магніт. Дорн дивився на неї і несподівано усміхнувся. Потім посмішка спливла з його обличчя, і воно знову стало суворим.

— Мине рік, мине п'ять років, — задумано сказав він, — і всі люди на світі знатимуть ваше ім'я, повторюватимуть його, захоплюватимуться вашими винаходами. І ніхто не знатиме, що десь живе старий сивий Дорн, людина, яка зробила славу Юрія Крайнєва.

Він встав з крісла, підійшов до вікна. Три літаки летіли над лісами, обминаючи аеродром. Він стежив за ними, аж поки вони зникли в невисоких хмарах.

Раптом він повернувся і чітко промовив:

— Що б ви сказали, Юрію Борисовичу, коли б, наприклад, Ганна Ланко опинилася в нашому товаристві?

Крайнєв ледве помітно здригнувся, але зразу оволодів собою. Він слухав Дорна так, ніби йшлося про вчорашній сніданок, — жоден рух не зраджував його хвилювання. А Дорн уже говорив, що Ганна буде тут через п'ять днів після того, як Крайнєв розпочне роботу. Це має бути чесна джентльменська угода — коли Дорн не виконає своєї обіцянки, Крайнєв може відразу ж все покинути.