Вадим Собко - Зоряні крила

Юрій встав і почав одягатися. Валенс залишився сидіти біля столу. Доки Юрій прибирався, директор встиг записати йому в блокнот майже всі завдання. З кімнати вони вийшли разом. Біля парадного в машині чекала Валя. Вона навіть не глянула на Крайнєва. Навіть більше того, і на Валенса вона не звернула найменшої уваги.

«Норовистий шофер», подумав Юрій.

Вони зразу швидко рушили з місця, і вітер повернув до Юрія відчуття щастя. Він сидів і усміхався, Валенсу було просто шкода перебивати течію його думок.

Вони приїхали в інститут і снідали у маленькій їдальні, Серед присутніх Ганни не було, і Юрій відчув себе дивно самотнім. Він більше не міг мовчати. Він мусив говорити про Ганну з ким би там по було, а кращого співбесідника, як Валенс, годі було шукати. В усякому разі на його скромність можна було цілком розраховувати. І Юрій говорив, говорив захоплено, і Валенс несподівано відчув до нього батьківські почуття. Це навіть здивувало директора.

А Юрій говорив про те, як у них вчора кожні п'ять хвилин псувалася машина і як він викрив Валю. А коли Валенсу вже обридло слухати і кофе було випите, він спитав грубувато і добродушно:

— Словом, коли весілля?

— Весілля? — Юрій раптом захлинувся своїм кофе. — Одверто кажучи, я ще не знаю, чи взагалі буде весілля. Словом, тут ще ні чорта не ясно, — несподівано закінчив він і спохмурнів.

— Але ми забалакалися, — різко змінив напрямок розмови Валенс і встав із стільця. — Тобі зараз треба взяти останні матеріали. Часу не так багато.

І він пішов, легко несучи широкі плечі, обтягнуті зеленим сукном військового костюма.

Юрій пішов до себе в кабінет і викликав лабораторію. Звідтіля відповіли, що товаришка Ланко сьогодні на роботу не приходила. Юрій з одчаєм поклав трубку.

«Де її шукати тепер? Може, вона ще прийде в інститут», заспокоїв себе Крайнєв і взявся готуватися. Але коли до відходу поїзда залишалося півтори години, з лабораторії відповіли те ж саме — Ганни не було.

Юрія це вивело з рівноваги. Він раптом почав на всіх сердитися, хоч прекрасно розумів, що ніхто не винен. Проводжати Юрія вийшов мало не весь інститут. Друзі любили Крайнєва, і на ґанку набралося чимало народу.

На вокзал їхали втрьох — Валя, Ярина Михайлівна Мороз і він. Ярина Михайлівна працювала з Крайнєвим вже давно. Вона була дуже видатним, як на її роки, хіміком, знала мови, і це знання Юрій використовував досить часто.

Яриною Михайлівною називали її тільки жартома. Усі друзі звали дівчину Яринкою, і інакше називати її було неможливо. Це була невисока на зріст, кругловида дівчина.

Вони приїхали на вокзал хвилин за десять до відходу поїзда, і Юрій всі десять хвилин нервово проходив по перону, чекаючи, чи не прийде Ганна.

Коли він виходив з машини, Валя демонстративно відвернулася від нього і дуже довго тисла руку Яринці. Крайнєв усміхнувся.

Перед самим відходом поїзда прийшов Валенс. Він потис Юрію руку і навіть сказати нічого не встиг. Несподівано підбіг інженер Орленко і подав Яринці величезний букет червоних тюльпанів. Вона щасливо усміхнулася і теж нічого не встигла сказати. Поїзд рушив.

Юрій стояв на підніжці, вище за провідника, і дивився на перон. Ось уже він кінчається, ось уже остання колона…

Юрій здригнувся. За останньою колоною з'явилася Ганна. Обличчя її було бліде, напружене, і очі горі, а особливо яскраво.

Побачивши Юрія, вона зробила крок вперед, ніби хотіла щось сказати на прощання і не змогла.

Крайнєву затисло подих. Він привітально підніс руку, і в цю мить Ганна вже зникла з очей. Поїзд набирав швидкості.

Схвильований Юрій зайшов у купе і кілька хвилин стояв біля дверей мовчки. Потім коротким рухом, ніби скидаючи щось важке, скинув піджак, сів і сказав Ярині Михайлівні, що до конгресу їм ще доведеться багато попрацювати.

Міжнародний конгрес з питань вивчення стратосфери зібрався в старовинному будинку Сорбоннського університету. В довгих коридорах ходили люди, відомі всьому світові. Це були славетні вчені, конструктори, пілоти. Тут же були представники генеральних штабів майже всіх великих країн. Тут же вештався цілий рій жадібних до новин журналістів.

Радянські делегати завжди приходили точно до початку роботи. Вони входили і не поспішаючи сідали на свої місця. Вони намагалися не притягати до себе особливо пильної уваги, але очі всіх присутніх, немов у дивовижному фокусі, сходилися на місцях радянської делегації.