Павло Місько - Грот афаліни

А коли почув справді живі голоси людей, зітхнув з полегшенням: «Спасибі Вішну, закінчилися страждання-страхіття. Я — живий, і новий день настав… Що принесе новий день?»

Слів людей ще не розібрати, голоси задихані, зриваються. Люди тільки що повиймали загубники з рота. Янг стежить з-за бруствера і перелічує чорні, ледь помітні голови тих, що виринули з-під води: один… два… три… Троє всіх? Ні, он і четвертий, вилазить на пляж зі згортком чорного гумованого дроту і лампочкою на кінці. Голоси деяких здаються знайомими, один так навіть і дуже…

«Судзір!.. Он той, найменший… Останнім на пляж вилазить. А найбільший — «старий» — учора був на плоту. І Піт, він учора стовбичив на камбарині… Запросили-таки Судзіра, не обійшлося без нього…»

От уже всі топчуться на пляжі, шльопають ластами. Від чорних, ніби полірованих костюмів відблискує лампочка. Той, що з дротом, одразу приступив до роботи, став забивати в стіну гак.

Янг почав заспокоюватися, щось відлягло від серця. Нібито побачена реальна небезпека — Судзір — перестала бути небезпекою. З цього моменту Янг цілком перетворився на зір і слух. Не все дочував із того, що говорилося, не все розбирав з почутого, не все розумів. Говорили як і в ті дні, по-англійському, щось вантажили на пліт, а щось — з плота на пляж. Янг спробував підставляти свої слова замість недочутих, щоб збагнути зміст. І щось виходило, хоч, може, й не зовсім те, що говорилося.

Голос Судзіра:

— Ну й… (страховище) у вас тут!.. І людям, не тільки дельфінам. А дельфіни… (печер не люблять).

Піт:

— На жаль, так… (Кращих умов) їм створити не можемо. Якби були добрі умови… (то й без дельфінів обійшлися б).

— І як ви їх сюди… (загнали)? — знову Судзір. — Давали… (на сон чи наркоз)?

Піт:

— Професійний секрет.

«Старий»:

— Я читав: дельфіни наркозу… (не витримують). Не просинаються. А в даному випадку могли утопитись.

Піт:

— Слухайте увідні дані… Сюди… (дельфіни підпливати) не люблять. Вони й на відстані… (відчувають ультразвук; бульбашкову заслону); займайтеся з ними з плота, пліт можна… (відігнати далі звідси; загнати в Храмовий грот)… на місце роботи. З переносною лампочкою.

Судзір:

— Як виглядає слон, навпомацки не впізнаєш. А я хочу не тільки помацати золото… (але й побачити). Щоб знати, чи варто займатися.

Піт:

— Переконаєтеся, почекайте… (Разом з нами упірнете, самі зачерпнете). Разом промиємо, подивитеся.

Судзір:

— Пісок? Самородки?

«Старий»:

— Пісок в основному… Самородочок був один — як наперсток.

— Не будемо гаяти часу. — Судзір перший ступив до плота.

Поки дочекалися карети «швидкої допомоги», поліцейський уже конав. Носилки з потерпілим несли і санітари, і Радж хапався — до самої прохідної (ключа, щоб відімкнути ворота і впустити карету на територію, не знайшли). Всі інші йшли слідом. Абрахамс не переставав стиха бідкатися: «А що ж тепер буде? Кому ж я служитиму, що буде з роботою? У мене ж сім'я…» Ніхто йому нічого не відповідав.

Не хотів думати, про своє майбутнє і Радж. Одне знав: настав час рішучого повороту в його житті.

Горбоносий офіцер і з кабінету дзвонив, а коли дійшли до прохідної, то й з будки. Викликав додатковий наряд поліції для охорони дельфінарію. Наказував: усіх підозрілих затримувати, нікого не відпускати до особливого розпорядження. Дзвонив і на Головний, розмовляв незрозуміло, шифровано.

І нервував (по ньому було видно), чому затримується група, що пішла за Судзіром. Та перш ніж з'явилася група, прийшов стомлений Амара. Його відразу схопили за лікті. Радж ледве довів офіцерові, що ця людина ніякого відношення до Судзіра не має, що вони збиралися удвох з ним знову добиратися до Гірського, шукати брата (довелося коротко викласти історію зникнення Янга).

— А я думав, що це поліцейські підготувалися виїхати в табір, — з якимось розчаруванням промовив Амара, коли його відпустили. І Раджу довелося пояснювати йому тихо, що сталося за той час, поки він був у ресторані і вдома. І з цього часу з Амариного обличчя не сходили здивування і тривога.

І ось діждалися другої групи. Прийшла без Судзіра.

— Ну що? Відправили під варту? — звернувся офіцер до начальника поліції Раю.

— Не було вже. Ні дома, ні в коханки… Обшук теж нічого не дав.

— А коханку затримали? Хто вона?

— Відправили під замок. Касирка з дельфінарію… — начальник поліції говорив стомлено, ніби розвантажив до цього баржу.

— Не розпитували нічого? — не відставав офіцер.