Павло Місько - Грот афаліни

Містер Джеральд Крафт, власник дельфінарію, не раз кликав Раджа до свого кабінету, довірчо садовив у м'яке крісло перед столом, сам примощувався у другому. Говорив і раз у раз обережно простягав до плеча Раджа свою пухку руку, навіть погладжував:

— Радж Сінгх, я люблю тебе, як сина… Ти — потрібна людина на потрібному місці. Ти не медмен, як Судзір, не божевільний. У того тільки самі мекінейшн у голові, Судзіру головпе — мейк мані… Гроші, тільки гроші!

Радж роззявляв рот, хотів вставити у швидкий потік Крафтових слів хоч кілька своїх. Що й він, Радж, не може за одну й ту саму платню займатися ще й обстеженням акваторію острова. Досить і того, що містер Джері перетворив його на затичку для кожної дірки, замість того щоб узяти на роботу ще чоловіків зо два.

— За це я тобі окремо заплачу — о'кей? Але нам треба добре знати, що робиться навколо острова під водою. Я хотів би підвищити плату за підводні прогулянки. Хотів би мати два маршрути: теперішній, легкий, залишиться як є. Другий зробимо складнішим — тому й гроші більші. Дали б рекламу шикарну:

«Чудеса підводного гроту! З аквалангом — у казку! З обіймів восьминога — на волю! Чи гладив ти акулу?»

І ще багато чого можна було б придумати…

— Та придумати можна, але…

— О, ти мене розумієш! Грот потрібний! Знайди хоч маленький гротик! І чим глибше, глибше… Щоб був і маленький жах, легке лоскотання нервів. О, на страху можна добре заробити!

— А ви знаєте, що запас повітря в акваланзі обмежений? Та й небезпечно: і акули, і… Кесонку можна схопити.

— Вот із кезонка?

— Хвороба така… Від різкого перепаду тиску — з високого на низький. Кров може скипіти в жилах, бульбашки повітря закупорять судини мозку — і гуд бай, май френд! Зустрінемося на тому світі…

— О, не треба «гуд бай». Це буде страшно, це підірве увесь наш бізнес! А гротик треба… — і сумовито зітхнув, розвів руки: — Мейк мані, май френд… — вигляд у Крафта був жалісливий, хотів і Раджа розчулити.

Довелося шукати якщо не грот, то хоч «гротик». Радж уже добре обстежив два східні і два північні сектори, знав, що діється під водою біля пляжів. Коралових скель вистачало, не було тільки на доступній глибині грота.

Усе не міг вибратись обстежити море біля західних секторів. До них треба було йти і йти, тягти на собі двадцятикілограмовий акваланг, півторакілограмовий пояс. Через порт або через центр міста було б набагато ближче, але ж не підеш у пластикових капцях і плавках або гідрокостюмі та ще з таким вантажем.

Так от — того дня туристи трапилися літні, переважно сімейні пари з тих, що вже доживають свій вік, але перед смертю вирішили побачити світ, трохи розвіяти нажиті капітали. З такими туристами Раджу було і легше і важче. Легше, бо вони човна не хитають, сидять статечно і спокійно, учепившись за борти «Нептуна», не перехиляючись то сюди, то туди, не сунуть руки в море, а тільки витріщають очі під ноги, на акрилове дно, розглядають, що робиться під водою, слухають Раджа і по-дитячому ойкають і ахкають: «А це що? А те що таке?» Ну, а важче, бо треба під час посадки притискувати борт щільно до містків причалу, прив'язувати і ніс, і корму, щоб бува, якась бабуся не впала у воду. До того ж треба детально вчити, як користуватися рятувальними жилетами і кругами, і тільки це вже наганяло на них страху, змушувало обома руками хапатися за борт. А веслувати доводилося уже так плавно та обережно — склянку води на голові можна тримати.

Відпливав од берега, обходив купальників, здається, все було нормально, а потім звідкись налетів свіжий вітер. Одній сухоребрій туристці у шортах і з свинячими іклами [1] Серед туристів дуже цінуються такі ікла, особливо з подвійним завитком. Відшліфовані, позолочені, вони коштують великі гроші, використовуються модницями замість браслетів. на руках стало млосно. Звичайно ж, під водою були і дива, і красоти. Але хіба матимеш естетичну насолоду, коли хтось по сусідству гикає, ніби йому виривають нутрощі, і раз у раз перехиляє голову через борт? Терпіли бабусю тільки тому, що долари за морську прогулянку все одно були заплачені і треба було мати від грошей хоч якусь віддачу. Та зрештою терпець урвався, всі зажадали від Раджа повертатися назад.

Радж висаджував усіх поволі, кожному, чи жінка, чи чоловік, подавав руку — обіпертися, раз за разом повторював:

— Леді енд джентльмени! Хто хоче здійснити підводну прогулянку з аквалангом і в масці, проходьте до каси, оплачуйте і записуйтеся.