Альберто Фріч - Високий Мисливець

Однак тільки Караї і Джуліус могли продавати шкури за повну ціну, бо підтримували зв'язки з містом. Саме через це Джуліус не пристав на умови поміщика та й взагалі не зважав на них. Тим більше що в нього були особливі стосунки не тільки з хазяїном фазенди, але і з його дружиною. Джуліус єдиний серед мисливців мав право в разі скрути підстрелити для себе щось із поміщицького стада.

Караї ж відхилив умови Мальгейроса, пояснивши, що полює тільки зрідка і не за винагороду, а задля втіхи. Верхи на коні він часом по кілька днів бродив із своїми двома псами по диких лісах і неозорих пампасах, заїжджаючи досить далеко від табору, аж до Орлиних Гір і в передгір'я Бодокенів, певно, чогось шукаючи. Про те, що він шукав, Караї не казав, і ніхто не наважувався запитати його про це. У джунглях не люблять нав'язливості, тут свої звичаї. Кожен мисливець добре знав, що якби він порушив їх, то відповіді все одно не дістав би, зате йому довелося б забути дорогу до гостинного багаття.

Решта мисливців були невдоволені, але все-таки прийняли умови. Нічого іншого їм не лишалося. Багато хто приїхав здалеку, дехто йшов кілька місяців пішки, в дорозі витратив усі патрони й геть обірвався, а Мальгейрос давав на завдаток і набої, і одяг. Крім того, вони сподівалися, що зрештою якось пошиють у дурні скнару-поміщика: віддадуть йому гірші шкури, а кращі вивезуть нишком собі. Як саме зробити це, вони, правда, не знали, бо фазенда Барранко Бранко на півдні межувала з дикими джунглями, а на сході до неї підступали гори, яких, казали, не перейти, а якби хто й перейшов, то потрапив би в суворий і малонаселений край. На півночі була територія індіанців кадувеїв. З ними жоден мисливець не хотів стикатися, бо індіанці останнім часом не мирили з Мальгейросом, який відібрав у них половину земель і пограбував їхні стада. На заході текла річка Парагвай. Це був головний торговельний шлях. Але що з того, коли в мисливців не було човна. Крім того, по річці весь час нишпорив поміщицький катер, снував по ній то вгору, то вниз. І все ж таки мисливці не втрачали надії якось обвести круг пальця старого Гарпагона.

Родольфо Велькер, який зажерливістю не поступався Мальгейросові, уже в перший день, коли мисливці отаборилися, сказав:

— Від мене він не дістане ні шерстинки, ні пазура. Цей старий здирник сподівається, що ми з шкури будемо лізти, змагаючись, хто більше вполює, а він з того матиме зиск! А мені чхати на славу переможця. Хай репетує, що я найнікчемніший мисливець на берегах Парагваю, який не здолає уполювати й котеня, хай дорікає, що я заборгував йому за порох і свинець, хай! Я й не збираюсь платити йому за той препаскудний порох, та й свинець добрий тільки тому, що його не можна зіпсувати. Я йому не принесу жодної шкури! Хтозна, який гандж він знайде на ній і на скільки знизить ціну, коли дійде до розрахунку. От Джуліус, той буде пнутися, щоб справити враження на Мальгейросову чорномазу, він і купить у нас усі шкури, і, гадаю, заплатить непогано.

Це було нечуване порушення звичаїв джунглів, і всі вже чекали, що нахабний швейцарець дістане від здоровенного Джуліуса добрячого прочухана. Тубільні мисливці підсіли ближче до багаття, але не наважувалися втрутитись у розмову. Англієць, який мав репутацію забіяки, зачеплений за живе, уже ладен був зірватися на ноги, проте, опанувавши себе, тільки промовив, посміхаючись:

— Облиште, Родольфо, ви нахабний, як блощиця, і надокучливий, мов земляний кліщ. Шкода тільки, що вас не можна розчавити, як їх, бо від вас не залишиться й мокрого місця. Ви користаєтеся з того, що немічні й напівсліпі і кожен вважає для себе за ганьбу зв'язуватися з вами. Проте ваша думка слушна. Я поміркую і, можливо, справді відкуплю у вас гарні шкури, заплативши на півфунта більше, ніж Мальгейрос. Але шкури мають бути щонайкращі.

Сварка була попереджена, і Велькер, який уже зіщулився, чекаючи удару, трохи посміливішав і знову почав теревенити:

— Ви, Джуліусе, купите все, не тільки те, що вполюю я, а й те, що захочуть продати із своєї здобичі інші. Ви боягузливі, як бразільська пташка гокко, ви марнолюбні і живете тільки із своєї слави найспритнішого на парагвайських берегах мисливця на ягуарів, власника найкращої зграї собак і найбільшого знавця джунглів. Але — між нами — всі ми добре знаємо, що цю славу ви на дев’яносто відсотків здобули, скуповуючи шкури. А купували ви їх за мідний гріш у всяких бідолах, на крові яких добряче заробляли. Ви візьмете все, що ми вам принесемо, і добре заплатите! А якщо нам пощастить уполювати щось особливе, то ви заплатите, скільки ми скажемо, бо тут не тільки ви можете купити мисливську здобич. Це вам не Болівія, де бідний мисливець змушений брати те, що йому дають такі, як ви.