Мірко Пашек - Карнавал у Марокко

Та ні відтінок шкіри, ні цей маскарадний тюрбан не були найголовнішим. Головним були очі, їхній вираз. Якийсь зацькований. Не переляканий, а саме зацькований і безнадійний, тепер він, нарешті, це збагнув.

Ота зірвав з голови шаль і весь час дивився на себе в дзеркало, який він жовтий і худий; очі глибоко запали й блищали, мов перламутр. Він сів на ліжко і глянув на свої руки, які в Марокко стали такі коричневі, що серпики нігтів контрастували з ними, наче пелюстки шипшинового цвіту. Ота подумав про те, що, мабуть, уже ніколи не побачить, як цвіте шипшина, а йому так хотілося б іще побачити…

В замку скреготнув ключ, і Ота підвів голову. Повернулась Айша. Принесла йому їсти.

— Айшо, — звернувся він до неї, — ти знаєш, як мене звуть?

Айша засміялася:

— Знаю. Ота.

— Це не повне моє ім'я. Друга половина — Скала. Повтори: Скала.

— Скала, — сміялася вона. — Гарно. По-французькому це означає фортеця.

— Так. І якщо у нас буде син, він теж так називатиметься, Скала. Фортеця.

— Це означає також кілька Гармат. У французів це називається батарея.

— Гаразд. Але твоєю і моєю мовою це Скала!

— Так, — усміхнулася вона. — У нас буде великий, гарний син, і він стрілятиме з гармати. А може, й з трьох гармат. Буде Скала.

— Тільки він повинен буде знати, куди треба стріляти, — мовив Ота. — І це скажу йому я.

Він з'їв те, що принесла Айша, й зіжмакав масний папір.

— Айшо, я мушу тікати.

— Куди? — злякалася вона. — До Легіону?

Ота здивовано глянув на неї, звідки їй таке могло спасти на думку.

— Ти що, збожеволіла? Навпаки! Я піду в порт у Каса, між твоїх людей. Загублюся там.

Айша засміялася.

— Не смійся! — вигукнув Ота роздратовано. — Я піду туди!

— До мого дядька? До Мусси?

— Так, до Мусси й до решти.

— Але ж то злодії, бандити! — вигукнула вона. — Чого тоді приходила поліція?

— Через Ганеша! — відповів він. — Ти сама це сказала. Злодій тільки він, а решта ні!

Айша знову засміялася:

— Не роби дурниць, любий! Ти ж так боявся пацюків! Сам про це казав і тремтів так… так…

Оту пойняла лють, що Айша не ставиться до нього серйозно, що легковажить ним і досі бачить його таким, яким він був колись.

— Не смійся! Мовчи! — вигукнув він. — А то я тебе вб'ю, і в нас ніколи не буде сина!

Та Айша не могла здолати усмішку: ні, він ніколи її не вб'є, бо він гарний білий голуб у гарних білих штанях, а голуби не вбивають. Голуби тільки літають довкола шпилів мінаретів, і туркочуть, і любляться з голубками, а вона його голубка. Його коричнева голубка Айша, яка його кохає і кохала б, навіть коли б він пив її кров, щоб утамувати спрагу. На підборідді й на переніссі в неї синіло дрібненьке татуювання, очі її палали, і в цю хвилину вона була невимовно гарна.

— Так, так! — кричала вона. — Навіть якби ти хотів пити мою кров, я б кохала тебе!

Перш ніж він устиг схаменутися, вона вп'ялася нігтями в своє зап'ястя, щоб проколоти артерію, але нігті були не досить гострі, і з роздряпаної шкіри виступила тільки крапелька крові.

— Байдуже, пий! — сміялася вона. — Випий свою дружину Айшу! У мене ще багато крові. Отам є гострий ніж. Я принесу його, і з мене вдарить ціле джерело. Айн-ель Демм! Джерело крові! Айн-ель Демм! — співала вона і кружляла в ритмі вальсу. — Айн-ель Демм! Ходи обійми мене!

— Ні, — сказав він, не встаючи з ліжка, яке вона так старанно застелила. Часу гратися з нею вже не було. — Годі, Айшо. Йди до міста і спробуй знайти машину, яка сьогодні їде до Каса. Мені не хочеться їхати автобусом.

Вона все ще кружляла по кімнаті.

— Йди до міста! — крикнув він.

Та вона кружляла далі.

— Йди до міста! — загорлав Ота й підвівся.

Айша зупинилася.

— Ти білий навіжений гмама, — засміялася вона, вирішивши називати його відтепер «гмама», що по-арабському означає «голубчик». Йому це видалося смішним, але приємним після усіх тих базілїв і густів, з якими він покінчив уже остаточно. Тільки з Ахлем іще не кінець, навпаки — в Каса він знову буде «Такої ж крові» — Ахль.

— Так, ти білий навіжений гмама! — вигукнула Айша. — Я не боюся тебе, проте до міста піду. Знаєш чому?

— Не знаю, — відповів він.

— Бо я твоя коричнева дружина Айша, а ти назавжди будеш мій білий…

— Я вже не буду білий!

— Ти завжди будеш мій голубчик!

Вона протанцювала до дверей, потім вернулася назад, далі — знову до дверей. Ота вже почав сердитися. Вона засміялася:

— Ну, ну, не сердься, гмама! Звикай!

— До чого?

— Бути терпеливим. І дозволь мені трохи потішитися, бо сьогодні я ладна обійняти цілий світ.