Борис Акунін - Алтин-толобас

Невдача (тим паче, цілком природна) не збентежила Фандоріна, що увірував у могутню силу людського розуму. Можна, звичайно, було якось протриматися до ранку, а потім вирушити прямо в Середній Гніздинківський провулок, де розміщувався «Євродебет», але, по-перше, ночівля на пленері могла закінчитися запаленням легенів, а по-друге, навіщо відкладати на завтра те, що можна зробити сьогодні?

Ніколас повернувся до Інтернету і звелів пошуковій системі вивудити всі сторінки, де зустрічається словосполучення «Йосиф + Габунія + євродебет». Улов виявився досить багатим. Похапцем продивившись перелік виловлених матеріалів, магістр вибрав два найбільших за обсягом.

Спершу прочитав у щоденній газеті «Секрети» за листопад минулого року статтю «Капітани російського бізнесу», звідки довідався багато цікавого про біографію Йосифа Гурамовича.

Людина, судячи з усього, неабияка: в радянські часи так званий «цеховик», тісно пов'язаний зі злочинною зграєю Грузії; три тюремні терміни; при цьому має два дипломи й навіть доктор економічних наук. Щоправда, автор статті напівсерйозно зазначав: «дипломи й науковий ступінь розряду Made in Georgia», та все-таки, все-таки. Палітра ділових інтересів пана Габунії була не менш строкатою, ніж у Ніколасового друга Владика, однак у сучасній Росії подібна всеохопність, очевидно, вважалася звичайною річчю.

Вся ця інформація, безумовно, була корисною, та жаль тільки, не підказувала, як розшукати Йосифа Гурамовича зараз, серед ночі. І Фандорін поринув у читання статті більш легковажної — з ілюстрованого журналу «Анфас», який минулого місяця присвятив грузинському магнатові цілий номер.

— Зовсім подуріли! — долинув із темряви буркотливий старечий голос.

Фандорін стрепенувся, підвів голову. Мимо, вороже поглядаючи на сидячого, шкандибала стара дама затрапезного вигляду, бозна-яким вітром занесена сюди цієї пізньої години. У руці в неї була корзина, в якій щось побрязкувало, і Ніколас згадав загадкові слова Владика про якусь «бабулю, що пляшечки збирала». Очевидно, це вона й була.

Бідолашну жінку можна зрозуміти. Ніч, темні кущі, чоловік у білій сорочці втупився в ящик, од якого ллється неземне світіння. Дивне видовище. Урбаністичний ноктюрн.

Фандорін знову впився очима в екран. Із обкладинки журналу пухкогубо посміхався добродушний товстун у сірому смокінгу, з крихітним той-тер'єром, який тонув у м'ясистій, прикрашеній діамантовими перснями п'ятірні. Якась карикатура на нувориша!

Ніколас продивився підбірку фотографій з підписами. Йосиф Гурамович у церкві — вінчається з топ-моделлю Сабриною Свінг (невимовної краси блондинка). Йосиф Гурамович (напружений і нещасний) у тенісній екіпіровці, з ракеткою — бере участь у турнірі «Великий капелюх». Йосиф Гурамович цілує улюблене собача Жужу (у той-тер'єра вигляд переляканий). Йосиф Гурамович відкриває інтернат для сліпоглухонімих дітей (жалісне лице добродійника — м'ясисте, в складках, на очах сльози).

Текст був відповідний. Все ясно — замовлена й, видно, щедро проплачена стаття. Фандорін прочитав її двічі підряд, з особливою увагою простудіювавши абзаци, де описувався заміський будинок банкіра. Ніяких зачепок. Ніколина Гора — біс його знає, де це.

Ось хіба що розділ про клуб «Педігрі»? Автор статті стверджував, що Йосиф Гурамович любить проводити там вечори, граючи в покер та більярд із членами цього ексклюзивного зібрання (слово «ексклюзивний», здається, дуже подобалося журналістові й зустрічалося в тексті безліч разів), яке приймало до своїх лав лише нащадків стародавніх фамілій. У числі найяскравіших представників природженої аристократії й постійних партнерів Йосифа Гурамовича було названо знаменитого скульптора, нащадка грузинського князівського роду; кінорежисера, що любив поговорити про свої дворянські корені; а також іще деяких зірок локального масштабу, чиї імена Фандоріну нічого не говорили.

Що ж, як говорив Малюта Скуратов, купив не купив, а поторгуватися можна.

Ніколас знайшов по Інтернету телефон клубу «Педігрі». Набрав номер, запитав пана Габунію.

— Йосиф Гурамович до клубного телефону не підходить, — відповів солодкий лакейський голос. — Дзвоніть йому, будь ласка, на мобільний.

Є! Великий Coco в клубі! Як би тільки прорватися крізь прислугу?

— Передайте панові Габунії, що це Фандорін. У терміновій справі.

— А номер мобільного ви не знаєте? — вже менш паточно запитав ліврейний. — Йосиф Гурамович не любить, коли його від більярду відривають. Дограє партію, передам. Він ваш телефон знає, пане… е-е-е… Федорін?