Борис Акунін - Алтин-толобас

— Хто це? — різко запитав Максим Едуардович. — Кого ви привели?

В усякому разі, це не божевілля, зрозумів Фандорін, але полегшення не відчув. Повільно повернувся. Привид був поряд, на самому краю ями. Тепер він утратив об'ємність, перетворився на чорний силует, але це, без сумніву, був фантом Шурика.

Бідолашний Болотников іще нічого не зрозумів. Здається, він подумав, що в підвал проник якийсь бродяга й засердився.

— Як він сюди потрапив? Хто це? Гарна в нас охорона, нічого сказати. Гей ви, шварцнегери! — крикнув він на все горло й подавився, бо потойбічний Шурик сів навшпиньки й затиснув архівістові рота.

Просто перед собою Ніколас бачив поблискуючі окуляри привида.

— Сидіть, миші, тихо, а то буде лихо, — сказав привид і зайшовся тихим сміхом. — Привіт, Колян. Класно ми тебе тоді прикололи, га? Ах, прощайте, помираю. — Він захрипів, розтулив губи, й на підборіддя потекла темна цівка. Шурик хмикнув, виплюнув щось із рота, пояснив: — Гранатовий сік у пакетику. Захопив, щоб тебе повеселити. А ти, дурнику, купився. Сміхота!

Потім обернувся до Максима Едуардовича, що так і застиг із прикритим чужою долонею ротом.

— Що, гнидо, впізнав сердечного друга? Впізнав. І наваляв у штани. Вірне рішення. — Шурик прибрав руку, гидливо витер об сорочку. — Захотів Сєдого кидонути? Даремно, Максе, даремно. Сам навів, сам семафорив, чималі бабульки схавав, а по тому придумав для себе зіграти в щура? Образився на тебе Сєдой, страшенно образився. Ось, звелів передати.

На цім слові Шурик швидко підвів руку — не ту, котрою щойно затискував Болотникову рота, а другу, з довгою чорною руркою (знайомою, надто знайомою Фандоріну!) — приставив глушителем просто до лоба Максима Едуардовича, і наступної миті голова архівного Моцарта смикнулася, буцім задумала зірватися з шиї, а сам доктор історичних наук завалився назад і, ударившись об краї люка, зник у зяючій дірі.

Чорна рурка, що пахла гарячим металом і порохом, повернулася до Ніколаса. Він зажмурився.

І почув:

— Не дрейф, Колян. Сєдой тебе із замовлення зняв. Дихай киснем — можна.

— Зняв? Чому зняв? — дерев'яним голосом запитав Фандорін.

— Сподобався ти йому. Каже, відв'язний мужик, нехай живе.

Очі Ніколаса вже звикли до слабкого освітлення, й тепер він бачив лице вбивці зовсім чітко: й розтягнуті в посмішці тонкі губи, й гладенький хлоп'ячий лоб, і щоки з ямочками.

— Я? Сподобався Седому? Та хіба ми з ним…

Фандорін не договорив — застогнав, проклинаючи власну тупість. Ну звичайно, звичайно! Все ж так просто!

Він не стільки запитав, скільки констатував:

— Болотников із самого початку працював на вас? Натрапив на мою статтю й одразу побіг до Сєдого, так?

— Не знаю, на що він там натрапив, але з Сєдим вони дружбани давно, ще коли Владик на цю саму комісію бабки відстібав.

Отже, Сєдой був спонсором комісії для пошуків бібліотеки Івана Грозного. Ось чому, прочитавши статтю в британському журналі й зрозумівши, що з'явився шанс знайти Ліберею, Болотников звернувся по допомогу саме до нього. Виманив лопуха-англійця до Москви, передав його в досвідчені руки Шурика, а сам зайнявся вивченням листа. Не було в Максима Едуардовича ніякої фотографічної пам'яті — просто цидулка перебувала в його руках так довго, що перші її рядки він вивчив напам'ять.

А що було потім?

Теж ясно. Майже відразу ж Болотников зрозумів, що в лівій половині документа містяться певні зашифровані відомості, зрозумілі тільки знавцеві історії роду фон Дорнів. Ось чому Шурик отримав од свого шефа наказ припинити полювання на англійця, а навпаки, підкинути йому кейс назад. Ще й більш того, Сєдой вирішив узяти магістра під власну опіку, для чого й улаштував інсценівку з бійкою та стрільбою — слід сказати, вельми переконливу. План був, що називається, fool-proof [21] Стовідсотково вірний (англ.). : залякати Ніколаса й поставити його в ситуацію, коли йому ні до кого буде звернутися по допомогу. А тут вірна схованка — відсиджуйся, скільки хочеш. Цілковитий комфорт, та й цілковите сприяння, коли від нудьги надумаєш зайнятися розв'язанням певної головоломки. Якби підпилий Ніколас не піддався нападу альтруїзму, все саме так би й вийшло…

— Значить, Влад і є той самий Сєдой, — гірко посміхнувся Фандорін, згадавши душевну широту чудесного флібустьєра. — Чому «Сєдой»? Він же молодий.

— Тому що Соловйов, — незрозуміло відповів Шурик.

Гаразд, це не мало значення. У Ніколаса було питання істотніше.