Борис Акунін - Алтин-толобас

Капітан засміявся власному жартові та, взявши кухоль аптекаря за денце, прослідкував, аби той випив до кінця.

— Ану, давайте ніготь.

Задихаючись, Вальзер перевернув кухоль на підставлений великий палець. Витекла не краплина, а цілий струмок, але для книжного черв'яка й це було непогано.

— Я… Я не звик… стільки… пити. — Аптекар хапав ротом повітря. Його рука гарячково занишпорила в кишені, вивудила звідти скляну пляшечку з рідиною лілового кольору. — Це шлунковий еліксир…

Він осушив пляшечку до половини, сховав її назад і витер рукавом спітнілого лоба.

Корнеліусу теж зробилося жарко. Кіпрське, як і годиться благородному вину, вдарило не в голову, а в ноги. Він похитнувся.

— Ви щось бліді, — сказав аптекар. — Іще б пак — стільки пережили за останню добу. Сідайте.

Він підсунув стільця, і фон Дорн, подякувавши, сів. Ліктем обперся об стіл. Схоже, втома і справді брала своє: тіло повільно робилося олов'яним від ступнів угору.

Дивно дивився на капітана Вальзер — чи то зі страхом, чи то зі співчуттям.

— Спробуйте-но підвестися, — сказав він раптом.

Корнеліус здивувався. Обперся рукою, спробував устати, та ноги були як не свої.

— Що зі мною? — пробурмотів фон Дорн, остовпіло дивлячись на неслухняні коліна.

— Це дія отрути, мій бідолашний друже, — сумно сказав аптекар. — На превеликий жаль, ви не лишили мені вибору. Я знову, як і на початку нашої дружби, піддав вас випробуванню, та цього разу ви його не витримали. Минулого разу я перевіряв вас на вірність, сьогодні — на зрілість. На жаль, мій добрий капітане, ви — дитя не світла, а тьми. Ваш скутий розум перебуває в темряві. Нічого, Книга допоможе розсіяти морок. Я виконаю свій план, тільки без вашої допомоги. Нехай я загину, знищений фанатиками або спалений на вогнищі, та завдяки мені людство зробить перший крок до звільнення від кайданів.

— Ви мене отруїли? — недовірливо запитав Корнеліус. — Кіпрським вином? Але… але ж ви теж його пили! Ви, мабуть, жартуєте. Вам весело, що я так сп'янів від одного кухля.

— Ні, я не жартую. Я випив разом з вами, та в мене був заготовлений флакон з екстракцією серпентаріуму. Він усуває дію отрути.

Яке віроломство! Напоїти отрутою друга!

— Мерзотник! — крикнув фон Дорн.

Вихопив кинджал, спробував протнути отруювача.

Не дістав — передбачливий аптекар стояв занадто далеко, а капітана, як і досі, не слухалися ноги. Гірше того, Корнеліус відчув, що і поясниця дерев'яніє — повертатися зробилося важко. Ех, жаль, залишив шпагу нагорі — щоб не заважала спускатися по драбинці.

— Ви не зможете мене вбити, — ніби вибачаючись, розвів руками Вальзер. — Отрута буде підійматися по ваших жилах усе вище й вище. Це стародавній рецепт, який знали ще в античній Греції. Саме цим зіллям отруївся Сократ. Але я вдосконалив сполуку, дія її зробилася більш послабленою. Ви не відчуєте болю. Нудоти теж не буде. Коли отрута дійде до мозку, ви спершу позбудетесь мови, потім зору, слуху та інших органів чуття і врешті-решт ніби поринете в сон. Це завидна смерть. Коли надійде мій час, я хотів би відійти так само.

— Благаю, дайте мені протиотруту! — прохрипів Корнеліус. Він уже не міг повернути тулуб до Вальзера — вивертав тільки шию. — Клянусь, я не буду протидіяти вашому планові! Клянуся честю! Фон Дорни ніколи не порушують даного слова.

Вальзер сумно посміхнувся:

— Простіть мені, але це зовсім неможливо. Я вірю вам, ви говорите щиро. Та потім, позбувшись страху смерті, ви розміркуєте інакше. Ви скажете собі: так, я поклявся честю, але що таке честь якогось капітана мушкетерів у порівнянні з благом людства? Ви благородна людина, бідолашний пане фон Дорн. В ім'я порятунку християнського світу ви пожертвуєте і своєю честю. Біда в тому, що ми з вами розуміємо благо і порятунок людства супротивно. Мій нещасний, одурманений друже! Ох, як тяжко дається мені цей подвиг в ім'я розуму!

Аптекар схлипнув і відвернувся.

— Послухайте, Вальзер! — швидко заговорив капітан, боячись, що позбудеться мови і тоді вже не можна буде нічого змінити. — Як ви не розумієте! Якщо без Бога, то навіть така добра й мудра людина, як ви, здатна на будь-який злочин. Я гірший вас — корисливіший, дурніший, марнославніший. Я порушував мало не всі Божі заповіді, я вбив на своєму віку щонайменше сімнадцять людей. Але щоразу, вганяючи клинок або спускаючи курок, я знав, що скоюю смертний гріх. А ви вбиваєте друга і вважаєте це за подвиг!

Пролунав брязкіт, це із безсилих пальців правої руки випав кинджал.