Борис Акунін - Алтин-толобас

— Щоб пройти шлях од безтямного зародка до мудрого і благородного старця, котрий знає, що прожив своє життя сповна й допив його до самісінького денця, — сказав аптекар так, що було видно — він думав про це і знайшов рішення. — Я шукав «Євангеліє від Юди», тому що вірив у силу цієї книги. Жоден, хто прочитав її — ні, навіть просто зазирнув у неї, — не зміг зберегти віру в Бога, навіть сам головний інквізитор. У мене є план, яким я надіюся захопити вас — адже мені й надалі буде потрібен вірний і хоробрий помічник. Я осяду в Амстердамі, де мракобісся не в пошані. Я куплю друкарню й видам Книгу. Я наповню нею всю Європу. Запевняю вас, що через два або три роки підійметься хвиля, в порівнянні з якою Лютерова єресь здасться християнству дитячою забавою. Ми з вами здійснимо найвизначніший переворот в умах і душах!

— І знову почнеться релігійна війна, як після Лютера? — запитав Корнеліус. — Одні вбиватимуть в ім'я віри, а інші в ім'я розуму? В нашому роду пам'ятають добре Реформацію — вона розколола фон Дорнів на дві половини, одна з яких винищила іншу… Ні, гер Вальзер, не можна піддавати душі такому випробуванню. — Капітан поступово говорив усе швидше, все голосніше. — Світ недосконалий і жорстокий, але таким він зробився природно, ніхто його не змушував і не підштовхував. Нехай уже все буде, як буде. Якщо ви маєте рацію й Бог людині не потрібен, то хай люди додумаються до цього самі, без вашого Юди, котрий усе одно був і лишається підлим зрадником, хоч би якими помислами він керувався… Тільки я гадаю, що Бог буде потрібний завжди. Тому що Бог — це надія, а надія сильніша й світліша розуму. Й Ісус теж буде потрібен! Тут же справа не в тому, ким він був насправді, що робив або чого не робив… Я не вмію вам цього пояснити, та я відчуваю, знаю: без Ісуса не можна. Ви добра й розумна людина, як же ви цього не розумієте? — Фон Дорн рішуче труснув головою. — Простіть мене, мій шановний друже, та я не допущу, аби ваш план здійснився.

— Не допущу? — примружився Вальзер. — Не допущу ?

— Віддайте мені Замолея. Я… ні, не знищу його, тому що, якщо вже ця книга проіснувала стільки століть, значить, так угодно Господу. Але я заховаю її в тайник — такий таємний, що ніхто її там не віднайде без явного промислу Божого. І не намагайтеся відрадити мене, це не допоможе. — Тепер Корнеліус говорив уже не палко, а спокійно — звідкілясь на капітана спустилася тверда, несхитна впевненість. — Ви будете звертатися до мого розуму, а я прийняв рішення серцем.

Аптекар опустив голову і заплющив очі. Замовк. Корнеліус терпляче ждав.

Нарешті — за чверть години, а може, мовчання тривало й довше — Вальзер з важким зітханням промовив:

— Що ж, мій чесний друже. Можливо, в такій справі й дійсно слід прислухатися не до поклику розуму, а до голосу почуття. Я розтрощений і роздавлений тим, що не зміг переконати у своїй правоті навіть вас, людину розумну й доброзичливу. Врешті-решт, ви лише повторюєте мої власні сумніви. Я хотів перевірити на вас, чи готове людство сприйняти ідею світу без Бога. Тепер бачу, що не готове. Що ж, нехай Книга чекає свого часу. А ми… Ми з вами поїдемо звідси. Будуйте свій чудесний замок і відведіть там кімнату для мене. Я приймаю вашу щедру пропозицію.

Тут у в мушкетера на очах виступили сльози — по правді сказати, він готувався до тривалої, болісної суперечки і вже заздалегідь укріплював серце, щоб не піддатися.

— Ви найблагородніший із людей, гер Вальзер, — з почуттям вигукнув капітан. — Я знаю, як багато чим ви жертвуєте — мрією, життєвою метою, великим задумом. Та у вас вистачило мудрості зрозуміти, що, бажаючи облагодіяти людей, ви піддасте їх смертельній небезпеці. Знаєте що? — Розчулений Корнеліус кивнув на відчинене віко алтин-толобаса. — На відшкодування за вашу книгу забирайте половину моєї долі. Це буде тільки справедливо.

Аптекар неуважливо посміхнувся, видно, ще не відірвавшись думками від свого величного й безумного прожекту.

— Дякую вам. Мені вистачить одного Арістотеля — тим паче що ви, здається, не дуже-то дорожите цим бідним рукописом… Що ж, любий Корнеліусе, тепер можна й випити. За крах великих задумів і за мудру бездіяльність.

Фон Дорн з охотою підняв кухоль. Вино виявилося густим і терпким, із присмаком смоли, дубової бочки і якихось трав.

— А ви що ж? — запитав капітан, бачачи, що Вальзер іще не випив. — До дна. Або, як кажуть московита, do nogtja — щоб потім поставити ніготь, і на нього стекла одна-єдина крапля. Цей ніготь росіян і губить, але ви ж від одного кухля доброго вина не зіп'єтесь?