Володимир Обручов - В нетрях Центральної Азії

— Вам нічого квапитись з від'їздом, — сказав він. — Перебудете день у мене, а надвечір поїдете, я дам вам провідника до доброї води і паші за 20 лі звідси, в місці, яке знаємо тільки ми. Там вам слід переночувати, підгодувати тварин, бо далі знову великий перехід через Гобі, а завтра пополудні вирушите в дорогу.

— А чи можна глянути на околиці вашої фортеці, щоб знайти її, вертаючись назад? — спитав я.

— Авжеж можна, якщо ви ручаєтесь за вашого монгола, що він нікого не повідомить про наш дім.

— Це — мій компаньйон в торгівлі, — сказав я. — Я знаю його з дитячих років, він втік з монастиря і був жебраком, я дав йому притулок і привчив до роботи; він — чудовий провідник. От ми йшли цією дорогою, якою вів ще не ходив, а він веде нас впевнено, лише в Баркулі і Баї розпитав про воду й пашу та про характер місцевості.

Лобсин під час мого розрахунку з ламою вийшов, і я міг говорити про нього вільно. Лама зацікавився його біографією.

— Я розпитаю його про монастир, де він вчився, — сказав він. — А тепер ходімо, подивимось наші гори.

Ми вийшли з фанзи. Лобсин розмовляв на подвір'ї з двома людьми Чорного лами. Хлопчаків він після сніданку вже послав наглядати за тваринами на пасовищі» а тепер підійшов до нас. Вийшовши з воріт, ми опинились в неширокій, але досить довгій долині між голими скелястими пасмами. По дну долини росли кущики полину, колючки, подекуди жмутки чию, так що верблюди знаходили собі пашу, і тільки коні з сумним виглядом переходили від жмутка до жмутка і обривали тонкі верхівки вже зовсім пожовклого чию, стебла якого дуже жорсткі, як тверда солома. На найвищій вершині південного пасма, недалеко від фортеці, я помітив чорну купу і спитав ламу, що це за обо.

— Це — наша варта, — сказав він. — З цієї вершини далеко видно в обидві сторони і можна помітити здалеку караван. Китайські купці стали тепер проходити цю місцевість вдень, щоб уникнути наших нападів уночі. Через це треба їх вгледіти своєчасно.

Коли ми пройшли трохи далі вгору по долині, я помітив на схилі отвір, схожий на устя штольні, і спитав про нього.

— У цих горах є земляне вугілля, — сказав лама, — і ми видобуваємо його потроху для опалення наших фанз. Аргалу у нас мало, саксаул, що його ти бачив на подвір'ї, доводиться возити здалека, і ми бережемо його про всяк випадок.

— Коней у вас, мабуть, немає? — спитав я. — В цій долині корму мало.

— Дуже мало; у нас тільки одногорбі верблюди — бігуни. І щоб зберегти для них корм у долині на зиму, ми влітку, коли каравани майже не ходять, пасемо їх за горами на степу. У вас, звичайно, є зерно для коней?

— Звичайно, є, горох. Тільки його треба розпарити в гарячій воді.

— Скажіть моїм людям, вони це зроблять.

Погулявши по долині, ми повернулися до фортеці, і я помітив, що вона збудована в такому місці, що її важко було б обстріляти з гармат. Вона займала весь східний край долини, майже замикаючи вихід з ущелини в південному пасмі. З цього виходу нав'ючений верблюд ледве-ледве проходив до брами фортеці, що трохи далі наліво, а за брамою скелі підступали так близько до муру, що залишався лише прохід для людини або верблюда без в'юка; цей прохід вів у другу частину долини. Отже, навіть легку гармату не можна було б протягти через цей прохід у долину, щоб з цієї західної сторони здалека обстріляти фортецю. Брама була цілком захищена від обстрілу, а долину обступали стрімкі схили і зубчасті гребені обох пасом, і тому було б дуже важко, якщо не неможливо, втягувати гармати хоча б на сідловини для обстрілу фортеці зверху. Тим-то залишалося лише обстрілювати фортецю навісним вогнем здалека, з навколишніх рівнин, не бачачи її, але це було надто сумнівно, якщо зважити на стан китайського війська цього часу. Від рушничного обстрілу з вершин обох пасом фортеця, звичайно, не була гарантована, але кулі гладкоствольних рушниць не могли б пробити навіть глинобитні стіни фанз, не кажучи вже про товсті мури самої фортеці, на гребені яких були бійниці для стрільців.

Коло полудня нас запросили на обід до лами. Знову подали таріль пилаву і чай з молоком та сіллю. Під час прогулянки по долині я помітив кілька баранів і кіз, що паслися разом і верблюдами, і тепер спитав господаря, як він дістає м'ясо і молоко.

— Іноді відбираємо у китайців, коли вони женуть з Едзін-Голу з Варкуль і Хамі гурти баранів і кіз, часом доставляє нам баранів один добрий монгол, — сказав лама, — Але молоко це — верблюдяче, у нас є хороша верблюдиця.