Володимир Обручов - В нетрях Центральної Азії

— Навіть молоко є в них, — здивувався Лобсин. — Невже вони корову держать тут в пустині і самі доять її?

— Можливо, й жінки живуть з ними і ведуть господарство? — припустив я.

Решту ночі ми спокійно проспали і, мабуть, спали б довго, бо в фанзі не було вікна. Та до нас зайшов монгол і розбудив.

— Сонце вже підбилося, — сказав він. — Лама чекає на нас у себе. У нас надворі є вода, кому треба вмитися.

Виходячи, він не зачинив дверей. Ми швидко вилізли з-під халатів і вийшли на подвір'я.

Воно було оточено з усіх боків стіною, аршинів з десять заввишки, немов фортеця. Одну сторону всередині займали чотири фанзи, судячи з кількості дверей; вздовж другої тягнулось накриття, під яким лежали наші тюки, але верблюдів і коней не було видно. Біля третьої стіни стояла окрема фанза, певно, кухня, бо з труби піднімався дим. Коло неї протікав струмок чистої води, що виходив з ямки в кутку подвір'я. Це свідчило, що коли б хтось обложив фортецю, пожильці будуть забезпечені водою. В четвертій стіні були невеликі ворота з міцними стулками, які були відчинені. Вздовж стіни в кількох купах були складені стовбури саксаулу, снопи чию, полину і колючки — запаси палива і корму для верблюдів.

— Добрі господарі тут, — зауважив Лобсин. — Всім вони запаслися в фортеці, навіть вода є.

— А це що? — сказав я, показуючи на купу чорного каміння біля кухні. — Невже земляне вугілля?

Ми вмилися коло струмка і пішли до дверей однієї з фанз, біля якої стояв монгол, що, мабуть, чекав на нас.

— Ваші коні і верблюди пасуться тут за стіною, — сказав він. — Тільки паша для коней у нас погана, вони не наїдяться.

— У нас з собою є горох, ми їх підгодуємо, — сказав я.

Ми зайшли до фанзи лами; в ній було вікно, заклеєне китайським папером, так що тут було світло. Лама сидів на кані біля столика, на якому парував таріль з пилавом, стояв великий мідний глек, очевидно, з чаєм, і кілька чашок.

Зайшовши, ми вклонились і зупинились коло дверей.

— Доброго ранку! — сказав лама. — Сідайте на ослін ближче до мене, треба поснідати. Ви спали добре, сподіваюсь?

Я подякував за вечерю і за догляд за нашими тваринами. Під час їди лама розпитував нас про Чугучак, про наші торгові подорожі, про Росію і російські звичаї та порядки. Я розказав йому про розкопки в Турфані з німцями і про невдачу розкопок на ріці Дям, про речі, які можна було добути в руїнах старих міст. Це його зацікавило і він сказав:

— Коло Едзін-Гола в пустині теж є руїни великого міста, тільки до них важко доступитися, навкруги сипучі піски; води біля міста нема. Просіть монгольського хана, щоб він дав вам провідника, інакше ви міста не знайдете. Якщо ви побуваєте там, будете копати і знайдете тібетські чи китайські книги, привезіть мені кілька, я люблю читати старі твори. В Баркулі і Хамі книг дістати майже не можна.

Після сніданку ми розшукали серед нашого краму тюк з червоним і жовтим сукном та бумазеєю і притягли його в фанзу, розв'язали і показали ламі. Крам йому сподобався, він відібрав кілька сувоїв і сказав:

— Тут в пустині не так далеко є невеликий монастир. Гегена в ньому нема, богомольців приходить мало, лами зовсім зубожіли, ходять в лахмітті. Я хочу послати їм ці тканини, щоб вони на зиму одяглися потепліше.

Потім він спитав ціну, швидко підбив підсумок на китайській маленькій рахівниці і сказав:

— Якщо я заплачу вам відразу все сріблом, ви зробите знижку, як заведено при розрахунках готівкою?

Лама, очевидно, добре знав умови торгівлі російських купців з монголами. При відпуску краму в кредит до наступних відвідин через рік ціна, звичайно, інша, ніж при виплаті відразу. Я сказав, що при розрахунку готівкою роблю знижку 30 % монголам і 20 % китайцям.

— Чому ти робиш китайцям меншу знижку?

— А тому, що вони купують для перепродажу, а монголи для себе. А тобі, ти ж купуєш тканини для подарунку бідним ламам, я роблю знижку ще на 20 % і віддам за тією ціною, за яку купую сам в Росії.

— Що ж, я приймаю цю знижку і передам ламам, що ти пожертвував їм частину матеріалу для одягу, — сказав Чорний лама з посмішкою. — Але краще буде, якщо ти візьмеш з мене, скільки належить, а даси краму ще й на ті 20 %.

Я здивувався делікатності цієї людини. Ми були у цілковитій його владі, він міг взяти все, що йому сподобаються, і нічого не заплатити. Через це я, звичайно, погодився і відібрав ще кілька сувоїв того сорту, на який показав лама.

Полічивши все, що належало, лама дістав з ящика, ню стояв на кані, торбинку Із злитками срібла і китайські торсі и І точно відважив мені вартість купленого.