Володимир Обручов - В нетрях Центральної Азії

О другій годині ночі поїхали далі. Кілька стежок дороги добре вирізнялись навіть вночі світлими смужками на чорному фоні Гобі, яку ми побачили в її похмурій величі, коли розвиднилось. Це була рівнина, густо всіяна дрібним чорним щебенем; вона слалась спереду і позаду нас до горизонту. На півдні вона була обмежована вдалині плоскими чорними ж горбами, а на півночі йшла немов до самого Алтаю, який ледве виднівся на горизонті, вирізняючись на темному ще фоні неба смужкою снігу на гребені. Ніде не видно було найменшого кущика. Це була така сама чорна пустиня, як і та, яку ми перетнули на шляху з Алтаю в Баркуль, але ще обширніша, бо там ми бачили весь час позад себе висоти Алтаю, а спереду — сніговий гребінь Тянь-Шаню.

Зійшло сонце, але пустиня спереду не освітилась синіми вогниками, бо ми йшли проти сонця, і вона здавалась ще похмурішою. Тільки оглянувшись назад, можна було побачити, як виблискувало сонячне проміння, відбите гладенькими дзеркальцями чорного щебеню. Нарешті, годині о сьомій ранку спереду показались пагорки, з'явились невеликі сухі русла і по їх бортах окремі кущики. До восьмої години дорога втяглася в плоскі горби і вийшла в невелику долину з лужком та кущами навколо маленького джерела. Важкий перехід був закінчений.

На цій стоянці ми кілька разів бачили приліт больдуруків на водопій. Ця пташка, що називається також пустинником, живе в пустинях Азії великими зграями в десятки і сотні штук. Вона завбільшки з голуба, оперення буро-жовте з чорними цятками, черевце біле. Особливо чудові ноги, які закінчуються трьома короткими пальцями з дрібною лускою і короткими кігтями, схожими на ратички. Зграя летить дуже швидко, подібно до урагану, різко приземлюється, і птахи бігають, збираючи насіння пустинних рослин, яким живляться. За день кілька зграй пролетіло, швидко пили воду з струмка і розбігались по горбах і лужках. На жовтому з чорним щебенем фоні пустині їх важко помітити, якщо вони притуляться до землі. І все-таки мені вдалося застрелити кілька штук, поки зграя приземлювалася. Це дало нам смачний обід.

На дальшому переході дорога з горбами звернула на південний схід І перетнула продовження Тянь-Шаню по широкому проміжку між двома пасмами.

Коло півночі ми зустрілись з ватагою Чорного лами. Помп раптом виринула з темряви; їх було п'ять чоловік на сухорлявих верблюдах. Вони оточили Лобсина і, незважаючи на його слова, що караван монгольський, повернули весь караван вгору по долині, взявши в Лобсина повідок першого верблюда. Двоє під'їхали до мене і конвоювали справа і зліва. Я завів з ними розмову, розказав, хто ми, куди їдемо, який крам веземо. Один відповів: «Темно, не видно ні вас, ні краму. Поїдемо в наш стан, там лама, наш начальник, подивиться вас».

Ми їхали з півгодини вгору по долині. Гори по схилах її ставали вищими, долина звужувалась і перетворилась в ущелину, по дну якої текла вода невеличкого струмка. Потім ми в'їхали в досить широку улоговину серед гір, звернули на захід (орієнтуючись на зірки) і незабаром опинились біля якоїсь стіни і через вузькі ворота, що ледве пропустили зав'ючених верблюдів, потрапили в невелике подвір'я. Мені і Лобсину запропонували спішитись, верблюдів і коней відвели в глибину подвір'я, а нас повели в будинок.

Ми опинились в кімнаті, тьмяно освітленій сальною свічкою, що стояла на низенькому столі, поставленому на широкому кані, вкритому чудовим хотанським килимом. Задню частину кана займала постеля Чорного лами; він уже прокинувся і сидів біля столика. Високий лоб, мало випнуті вилиці, майже прямий розріз очей і прямий ніс з горбочком свідчили, що це не монгол, а тюрк або тангут. Це стверджувала і досить велика та густа чорна борода на засмаглому обличчі.

Гори ставали вищими.

Ввійшовши до фанзи, ми мовчки вклонились, хлопчаки, налякані нічним нападом, тримались за нами, виглядаючи збоку. Лама хитнув головою і сказав:

— Сідайте, шановні купці!

Попереду кана на двох брилах каменю лежала крива дошка, на яку ми з Лобсином сіли; хлопчаки стояли за нами.

— Хто ви такі, звідки і куди їдете, який крам везете? — спитав лама.

Я сказав, що ми російські купці з Чугучака, їдемо на Едзін-Гол, веземо мануфактуру для обміну на сировину.

— Які ви росіяни! Ви — монголи з лиця, з одягу! Чому ви видаєте себе за росіян? Думаєте, що Чорний лама росіян не скривдить?