Володимир Обручов - В нетрях Центральної Азії

Хома і це правильно відзначив. У цій западині на південній окраїні Тянь-Шаню, справді, біля підніжжя чорних скель в горбиках виступають пухкі глини та пісковики, які, звичайно, не вкриваються лаком, розвиненим лише на твердих породах, тоді як пухкі породи розвіюють вітри.

Печерні храми Тисячі будд поблизу м. Дуиьхуаи (Сачжеу), які були засновані за династії Хань близько 2000 років тому, відвідав італійський посланник і купець Марко Поло в 1273 році і дав у звіті про свою багаторічну подорож з Венеції до Китаю перший опис їх. Угорська експедиція графа Бела Сечені оглядала ці храми й печери в 1879 році, і учасник її, лейтенант Г. Крейтнер, дав побіжний опис їх у своїй популярній праці 1881 р.

Трохи більше відомостей про них знаходимо в описі третьої подорожі М. М. Пржевальського (на стор. 100–102), який називає це місце Чен-фу-дун і каже, що печери викопані у величезних урвищах наносного грунту західного берега ущелини і розташовані в два яруси, а в південному кінці навіть у три і дуже потерпіли під час дунганського повстання. Він вказує розміри деяких печер і висоту найбільших статуй Да-фу-ян і Джо-фу-ян, викарбованих у гірській породі (не твердій). Найбільша статуя за рисунком Роборовського зображена на таблиці і має близько 12–13 сажнів заввишки. Роборовський у звіті про експедицію 1893–1895 pp. теж коротко згадує про них. Найдокладніші відомості про ці печери з численними фотографіями можна знайти в творі англійського дослідника А. Стейна «Ruins of desert Kathai», т. II, який вивчав їх докладно і вивіз великі колекції рукописних книг різними мовами, картин, фресок та інших предметів. — Прим. автора.

Хома не міг пояснити суті цього питання, яку вияснили вже пізніше російські та іноземні експедиції. Лобнор, як виявилось, є озеро-кочівник, яке утворюється то біля північного підніжжя Алтин-тагу, де його бачив Пржевальський, то біля південного підніжжя Куруктагу, де його нанесли китайські географи. Озеро поповнюють обидві ріки — Кончедар'я і Яркенд, що вкупі утворюють Тарім. Своїми наносами вони самі перегороджують шлях до північного озера, після чого стрімко течуть до південного, заповнюють його, починають замулювати південні русла і відступають назад по північної западини, де відновлюють своє попереднє озеро. Експедиції початку XX століття вже бачили відновлення озера на тому місці, на яке вказують китайські карти, тоді як озеро, відкрите Пржевальським, завмирало, заростало комишем, його заносило під час опадів. На берегах Лобнору китайських карт знайдені залишки великих поселень; під назвою Лоу-Лань вони описані і в китайській літературі; великий шовковий шлях пролягав то повз північне, то повз південне озеро в зв'язку з їх відновленням і завмиранням. Питання про переміщення Лобнору викладене детально у вступі Е. М. Мурзаєва «Лобнорское путешествие Пржевальского и загадка Лобнора» до нового видання книги М. М. Пржевальського «От Кульджи за Тянь-Шань и на Лобнор», Гос. изд. геогр. литературы, М., 1947, стор. 3—23. — Прим. автора.

Пржевальський, посилаючись на Ріхтгофена, допускав, що усихання Центральної Азії почалось у третинний період після того, як зникло море Хан-Хай, що займало раніше Внутрішню Азію. Але, за новими даними, внутрішнє озеро зникло вже в кінці пермського періоду і з тих пір почалося всихання, що спочатку йшло дуже повільно. Ще в юрський період у Центральній Азії були численні озера і на їх берегах буйна рослинність, судячи по наявності пластів вугілля в юрських товщах. На початку крейди також були озера і рослинність, які залишили після себе вугілля; але вже у відкладах верхньої крейди і в третинних — вугілля ніде немає; допускають, що саме тоді і почався степовий період, який поступово перейшов у пустинний. — Прим. автора.

Хома правильно відмітив причину забруднення ріки Емель, яка збирає цю воду з чистих джерел у горах Барлику, Джаїру та Уркашару, але не міг пояснити її. Справа в тому, що в широкій долині нижньої течії ріки Емель грунт складається з жовтозему, лесу, що утворює товщу в декілька метрів, в яку і врізається русло ріки. Цей лес нанесли західні вітри з сипучих пісків, які утворюють бархани на берегах озер Сасикколь та Алаколь і являють собою перевіювані цими вітрами алювіальні відклади рік, що впадають в ці озера. Ті ж самі вітри приносять пил — дрібні продукти вивітрювання гірських порід і наносів по всій місцевості на схід і на південь від цієї долини. Лес вкриває також північні схили хребта Барлик, але вздовж русла ріки Емель він шаруватий, уже перевідкладений нею — лесовий мул. — Прим. автора.