Володимир Обручов - В нетрях Центральної Азії

Кукушкін бачив ніші і чашечки вивітрювання в твердому граніті, що часто трапляються не тільки в Джаїрі, а й в багатьох країнах з континентальним кліматом. Їх утворює механічне і хімічне вивітрювання, а вітер вимітає дрібні продукти вивітрювання — зерна мінералів, що втратили зв'язок одно з одним. Ніші особливо часто бувають в гранітах і в деяких пісковиках. — Прим. автора.

Джут— зимова ожеледь, що перешкоджає пастись худобі і коням.

Ця западина коло південного підніжжя Тянь-Шаню, за пізнішими даними російських мандрівників, найнижча на всьому материку Азії і лежить на 30-100 метрів нижче рівня океану. Експедиція Роборовського і Козлова 1893–1895 років влаштувала в Люкчуні метеорологічну станцію, яка майже два роки вела спостереження. Зрозуміло, що в такій западині в теплу пору дуже жарко. — Прим. автора.

Як уже зазначалось у попередньому розділі, в ті роки портативних фотоапаратів невеликого розміру для знімань будівель, фресок і т. ін. ще не було. — Прим. автора.

Масивний граніт при вивітрюванні іноді розпадається на великі кулі, які в умовах пустині вкриваються чорним блискучим «лаком пустині», як і щебінь, що відбиває проміння сонця і місяця, про що вже зазначалось кілька разів у цій книзі. — Прим. автора.

Припущення консула були цілком обгрунтовані. Виходи густої нафти в кількох місцях біля підніжжя Джаїру, що перетворювалась при затвердінні в кір, або асфальт, свідчать про присутність нафти на глибині, в товщі гірських порід, родовищ рідкої нафти, яку видобувають, проводячи в товщу порід бурові свердловини і викачуючи по них насосами цю нафту За появою нафти на поверхні землі в різних місцях були відкриті вже давно перші родовища нафти на Кавказі, в Північній Америці Жили чистого асфальту в місті Нечистих духів, відкриті Хомою і Лобсиним, теж свідчать про наявність на глибині нафти, яка піднімалась тріщинами порід в кількох місцях до земної поверхні, заповнюючи ці тріщини і перетворюючись при затвердінні в асфальт, чистіший, без домішки піску, який вітер приносив на горби коло південного підніжжя Джаїру. Останні мені показав мій провідник Гайса Мусін, що знав їх, бо монголи збирали густу нафту, яка витікала з них, як ліки і як мастило для возів, а жили асфальту ми відкрили при вивченні еолового міста на ріці Дям. — Прим. автора.

За описом М. М. Пржевальського, дикий кінь, відкритий ним у Джунгарській Гобі, дещо відрізняється від свійського, і тому не можна думати, що це просто здичавілий свійський. Ріст його середній, голова порівняно велика, вуха коротші, ніж в ослів, грива коротка, прямостояча, темно-бура, і чубка, характерного для свійського коня, нема; спинного ременя, тобто чорної смуги вздовж хребта, характерної для ослів і куланів, теж нема. Верхня половина хвоста волохата, без довгого волосся, нижня вкрита довгим чорним волоссям. Тулуб чалого кольору, на нижніх частинах майже білий, а голова рудувата, кінець морди білий. Зимова шерсть досить довга, трохи хвиляста. Ноги порівняно товсті, передні у верхній половині білуваті, над колінами рудуваті, далі вниз чорнуваті і біля копит чорні; задні ноги білуваті і біля копит також чорні; копита круглі і досить широкі. Тримається в найдикіших місцях Джунгарської пустині невеликими табунами від 5 до 15 голів, що пасуться під наглядом досвідченого старого жеребця (Н. М. Пржевальский, Из Зайсана через Хами в Тибет на верховья Желтой реки. Изд. Русск. геогр. общ. СПб, 1883, стор. 41, з табл., Географгиз, М., 1948, стор. 47–48). — Прим. автора.

Alhagi camelorum. — Прим. автора.

Хома не знав, що вкриває ці чорні скелі. Це так званий «лак пустині», який складається з заліза та марганцю і вкриває дуже тонким, в частки міліметра, але міцним шаром, який неможливо відбити від каменя, поверхню багатьох гірських порід в пустинях. Проте він не скрізь однаковий, на дрібнозернистих темно-зелених, сірих, бурих породах він чорний, дуже блискучий, на рожевому граніті він утворює лише буру плівочку, що слабо блищить, а на білому кварці — жовто-буру плівку, теж блискучу. Утворення лаку ще точно не з'ясоване: вважають, що волога у вигляді роси, дощу, снігу, проникаючи в глиб каменю, витягує з нього розчинні солі заліза та марганцю і відкладає їх на його поверхні, утворюючи цю тонку кірку, а пил, який тримається в повітрі пустинь, полірує її. Чорний лак утворюється лише на породах, які містять в собі залізо і марганець; на вапняках утворюється тільки бура майже не блискуча кірка, але коли у вапняку є прожилки кварцу, — на них можна бачити буро-чорну блискучу кірку, і ці прожилки тоді різко виділяються на світло-бурому фоні. — Прим. автора.