Володимир Обручов - В нетрях Центральної Азії

Коли вийшли в пустиню Хамійську, ми повернули на південь, минули р. Сулехе і зупинились коло печер Тисячі будд за Дуньхуаном. Старший лама пізнав мене, розпитував за тебе і чи багато ми мали від продажу старих книг з тайників храму. Надіслав з нами донесення хамболамі в Лхасу. Дізнавсь у нього, що з Керії або Нії прочани не проходили, виходить, мій син тут не був, а пішов звідти прямим шляхом в Тібет. Чи не повернувся він додому? Якщо випадково дізнаєшся — пиши мені в заїзд монголів-торгоутів у Лхасі, де ми будемо весь час стояти. Звідси ми підемо скоро прямим шляхом через західний Цайдам, не заходячи на Кукунор і в Дуланкіт, на високе Тібетське нагір'я. Якщо зустрінемо де-небудь прочан, що повертаються з Монголії, надішлю тобі звістку, а в іншому разі — доведеться писати з Лхаси».

Другого листа я одержав майже через рік після від'їзду Лобсина. Він був надісланий з Тібету з одним прочанином, що повертався і привіз його в російське консульство в Урзі, звідки його переслали через Сибір в Чугучак.

«Дорогий Хомо Капітоновичу! Учора на стоянці на березі Голубої ріки в Тібеті наш караван зустрівся з монголами, що поверталися з Лхаси в Ургу. Я віддам їм цього листа, якого пишу тобі в дорозі через Цайдам і Тібет.

З Дуньхуана ми вийшли на початку весни. До підніжжя великого хребта Алтинтаг йшли від печер з Тисячею будд ще два дні по кам'янистому, зарослому полином степу, перевалили через скелясті невисокі гори в русло ріки Данхе, Ця ріка тече маленькою ущелиною, яку вона промила собі в кам'яних породах. І в стінах цієї ущелини всюди стирчали великі і малі валуни, накладені один на одного. І я подумав, що спочатку ця ріка сама наносила валуни з гір на цей степ, навернула їх один на одного, а потім знов стала їх заносити і вирила свою ущелину, в якій бурхливо тече між стрімкими берегами. І добре, що через цю ріку побудований міст, інакше ніяк не можна було б спуститися на верблюдах до води, щоб іти вбрід, та й бродити через бурхливу ріку було б страшно, вона могла звалити верблюдів з ніг [20] Лобсин, напевно, бачив ущелину ріки Данхе в передгір'ях Алтинтагу, де ріка врізалась у свої власні більш давні грубі наноси на глибину 10–15 метрів. Це доводить недавнє повторне підняття гір, яке збільшило падіння русла ріки і дало їй силу поглиблюватися в більш давні відклади. — Прим. автора. . А міст побудували китайці, що живуть за рікою в цьому степу, де мають ниви і розводять баранів і кіз.

У цьому селищі ми взяли провідника, щоб він провів нас через головний хребет Алтинтагу, який в цій частині називають Наньшань, тобто південні гори. Із селища він виднівся високою стіною, а попереду весь його гребінь був ще вкритий снігом. І в селищі було ще холоднувато, весна тільки що розпочиналась, тоді як у Дуньхуані вже цвіли абрикоси і персики.

Місця тут дуже гористі, навколо високі гори і, звичайно, всі снігом укриті.

Провідник повів нас до однієї з ущелин хребта, де був перевал через нього, але помилився і потрапив не в ущелину з перевалом, а в сусідню. Тут ми згаяли цілий день, дійшли по річці до того місця, де верблюди з в'юками не могли пройти між скелями, що стояли з обох боків русла, шириною всього в два аршини. І тільки тут він зрозумів, що збився; довелося йти назад по цій ущелині до її гирла, вийти в сусідню, переночувати в зручному місці і на наступний день уже піднятися на перевал, високий, але не крутий. На ньому лежав ще сніг майже по коліна, і ми дуже втомилися, переводячи наших верблюдів один за одним під час завірюхи через нього до спуску на південну сторону, де знайшлося зручне місце з кормом для ночівлі біля підніжжя хребта.

За цим хребтом широка долина Емачуань, тобто долина диких коней, де ми і зустріли останніх, цілий табун з півсотні голів. Вони паслись на берегах річки: Ємахе, а коли ми підійшли ближче, злякались і втекли, але не далеко, а бігали долиною навколо нас, А в наших торгоутів-мисливців, що промишляють на Юлдусі на дзеренів, і куку-яманів, і архарів [21] Куку-яман — гірський козел; архар — гірський баран, тобто дикі тварини Центральної Азії. — Прим. автора. , а також ведмедів і барсів, звичайно, були скорострільні російські гвинтівки, і, коли кулани почали бігати навколо нас на відстані 200–250 кроків, два стрільці спішилися і застрелили-двох куланів. Тому довелось стати на ночівлю в степу в. долині Ємахе, щоб оббілувати здобич, зняти шкури, розділити м'ясо між всіма і зварити якнайбільше. Шкури ми віддали провідникові, який звідси повертався до ріки Данхе в своє селище.