Володимир Обручов - В нетрях Центральної Азії

У Лхасі налічують біля 10 тисяч постійного населення, причому не менше двох третин становлять жінки. За складом більшість — тібетці, друге місце займають китайці, третє — люди з Кашміру і Непалу — країн на кордоні з Індією; дуже небагато монголів. За заняттям потрібно виділити вищий уряд з тібетських і китайських князів і чиновників, духівництво, найбільш численне, і простих громадян. Духівництво складається з перерожденців, простих монахів різних ступенів і занять, їх учнів і прислужників. Прості громадяни — це торговці, ремісники і різні поденщики, Лхаса живе за рахунок приїжджих паломників і всяких богомольців, їм здають внайми кімнати і цілі будинки, їм треба підвозити і готувати різні припаси, готувати їжу, цим і займаються торговці, жінки, що здають кімнати, ремісники. Головним базарним місцем є вулиці кварталу Чжу-ринбочі, зайняті крамницями і вуличними торговцями. Крамниці містяться в нижніх поверхах будинків, а вуличні торговці, здебільшого жінки, розкладають крам на циновках або підстилках просто обабіч вулиць. Торгують англійськими, індійськими і китайськими товарами, місцевими сукнами, одягом, взуттям, харчами, дерев'яними і глиняними виробами.

Тібетці околиць Лхаси займаються землеробством, сіють, головним чином, ячмінь, оскільки дзамба (злегка підсмажене ячмінне борошно) є головною їжею всього Тібету, як і Монголії, потім китайську і тібетську редьку, два види капусти, картоплю, ріпу і моркву. Скотарі розводять овець, яків і небагато коней та мулів.

Буддійська релігія займає в Тібеті і відриває від діяльного життя більшість чоловіків і меншість жінок. Недостача чоловіків привела до того, що в Тібеті жінки заміняють їх у всіх галузях. Вони займаються торгівлею, ремеслами (прядуть, тчуть, вишивають, шиють), працюють в майстернях, на заводах, в містах і селищах водоносами, чистильниками, двірниками, сторожами. Але це викликає і певну розпусність жінок і поширення, позашлюбних відносин.

Велике число чоловіків, зайнятих богослуженням, а не роботою, поганий обробіток землі і відсутність промислів є причиною загальної бідності тібетського народу. Більшість населення харчується дзамбою, рідко бачить м'ясо і молоко. За винятком ченців і черниць населення Тібету неписьменне. Звертає на себе увагу велика кількість жебраків і різних калік та хворих, що живуть без усякого притулку. А тимчасом клімат тут теплий, землі, зручної для хліборобства, багато і можна було б обробляти багато полів і розводити хорошу худобу. Сувора природа Тібету, його високі і холодні гори закінчуються за кілька днів шляху, не доходячи до Лхаси. Там дорога починає опускатися вниз уступами декількох гірських хребтів, і починаються тепліші краї з широкими долинами, хорошими луками, ріками і озерами.

Познайомившись добре з Лхасою, можу признатися тобі, Хомо, що це місто, де люди місцеві і приїжджі, подібно до наших богомольців, займаються тільки тим, що співають і бурмочуть молитви, а інші цих ледарів харчують і напувають, мені не сподобалося і я б радий був виїхати, та от надія знайти і повернути сина тримає мене ще тут. Поживу ще місяць, а там побачимо. Бувай здоровий і, якщо можеш, пошли свого Очира в мій улус прочитати там моїм ці листи».

Четвертий лист я одержав досить скоро — він прийшов із Зайсана, куди його привіз один російський торговець з Кобдо.

«Дорогий Хомо! Я все ще у Лхасі, чекаю свого сина, Я відвідую всякі свята, які лами влаштовують в різних храмах з різних приводів, щоб привертати богомольців і спонукати їх до пожертвувань. Вони дають нагоду бачити за короткий час багато людей, не звертаючи уваги на себе як на людину, що когось видивляється. Тому я бачив за цей місяць багато всіляких урочистих богослужінь в різних храмах перед різними божествами. Але в цілому це все одне і те ж — молитви з різними вигуками, що супроводжуються звуками довгих труб, в які старанно дмуть лами, то підвищуючи, то понижуючи звуки, дзвін дзвоника в руках якого-небудь перерожденця, тужливий чи радісний спів хором, і так цілими годинами. По суті все місто займається цим гультяйством цілі місяці і роки. І мало того, що сотні людей замість того, щоб працювати, з ранку до вечора співають і моляться, так ще скрізь наставлено всілякі речі, що возносять молитви до бога. Ти, звичайно, знаєш, що є молитовні імлини різного роду, на які наліплений папір з різними молитвами або молитви врізані в дерево, написані на камені, викладені білими каменями на схилах гір. Так ось тут їх бачиш на кожному кроці: це вали суцільні або порожнисті, великі і маленькі на прямовисній осі; богомолець повинен повернути цей вал хоч би один раз навколо його осі, і тоді всі написані на ньому молитви піднесуться до богів. Часто поставлено декілька циліндрів, до десяти рядом, і треба їх повернути один за одним. А потім ще ручні молитовні млини: це вже маленький валик з молитвами на осі; він крутиться сам від розмахування рукою, в якій його несуть. От і бачиш чоловіка або жінку, що йде по вулиці і крутить в руці такий молитовник весь час і уявляє собі, що вона сама молиться. І, нарешті, водяні млини: на струмку, що біжить вниз по схилу, поставлений вал з молитвами, а під ним прямовисні лопатки, в які б'є вода і крутить вал, що підносить, тобто крутить, молитви невпинно.