Володимир Обручов - В нетрях Центральної Азії

На протязі дня козаки по черзі заходили до нас, ми частували їх чаєм — не монгольським з сіллю та молоком, бо його у нас не було, а з баурсаками, звичайно, вже далеко не свіжими, та леденцями, які ми мали в запасі для Кульджі. Під час розмов я дізнався, що пост відсунутий від самого кордону, який проходить вздовж по Долині воріт, в глиб гір через Ібе, який дме в зимове півріччя досить часто, а в самій долині досягає такої сили, що дерев'яний будинок не міг би витримати — ніякий дах не встояв би, а, поки дме Ібе, неможливо вийти навіть за двері. По всій долині, сказали козаки, немає жодного житла, жодна юрта киргизів не встояла б тут. Юрти трапляються, і то лише влітку, коли Ібе слабкий і дме зрідка, за декілька верст в обидві сторони від воріт.

Козаки скаржились, що жити на посту дуже скучно. У ті дні, коли тихо, вони, завжди вдвох, виїжджають у долину на кілька годин, щоб оглянути кордон в ту чи іншу сторону. Контрабандистів зустрічають дуже рідко, часом якогось китайця, який на собі несе шовковий товар продавати в Лепсинськ, але продирається майже завжди вночі, тим-то впіймати його можна лише випадково; ще рідше трапляється киргиз або калмик верхи. Людей по цій дорозі майже не зустрінеш, хіба що іноді селян, які їдуть у гори по ліс або везуть його звідти. А ще скучніше сидіти на посту цілими днями, коли дме Ібе. Це буває кожної зими по кілька разів на протязі кількох днів підряд, іноді цілого тижня, а в інші пори року, особливо влітку, зрідка.

Козаки сказали, що цієї осені Ібе дув уже кілька разів, але не сильно, і розігрався цього дня вперше. На моє запитання, чи великий у них запас сіна для коней, вони відповіли, що невеликий, але в тихі дні коней виганяють у долину на берег озера Джаланаш, де вони можуть поживитися тростиною, особливо навесні та влітку.

Смерком я пішов з Очиром до начальника поста за обіцяним сіном. Він відпустив його, але по ціні вдвічі вищій, ніж у Чугучаку на базарі, і я певен, що він, в усякому разі, половину поклав собі до кишені. На моє запитання, скільки часу дме Ібе і чи зможу я ще одержати сіно, якщо вітер триватиме, він відповів, що навряд чи відпустить сіна ще раз, але сподівається, по деяких прикметах, що вночі Ібе вщухне.

Гул і свист вітру в повітрі над постом тривали весь день. Удень ми спробували погнати верблюдів попастись вище по ущелині річки і іпо черзі стерегли їх, щоб вони не пішли далеко. Вони підживились трохи, але на ніч ми все-таки видали їм по порції макухи, якою запаслись на всякий випадок у Чугучаку, а коням дали по пригорщі вівса, який ми теж мали про запас. На ніч вони одержали сіно, яке поїли не дуже охоче: воно було досить старе і пересохле. Коїзак, мабуть, з наказу офіцера, нагріб саме тільки злежале на сіннику. Та ми були задоволені і з цього, бо без нього коні залишилися б голодні.

Буря тривала за північ і лише на світанку почала вщухати, а до сходу сонця вітер зовсім. ущух, і ми спішно згорнули табір, нав'ючили верблюдів і поїхали вниз ущелиною Токти. Відстань до її гирла, по якому ми напередодні повзли понад годину, пройшли тепер за двадцять хвилин, отже, пост знаходився на відстані менше двох верст від гирла річки Токти. Тут ми могли бачити наслідки роботи Ібе: сніг, що лежав напередодні в багатьох місцях під захистом кущів та в западинах, а також на схилах горбів Джавлаули на східній окраїні воріт, зовсім зник, а річка Токти, яка була вкрита кригою, скресла, і вода дзюркотіла поміж закраїнами, в яких ще збереглися рештки криги. Сонце зійшло над східними горами, і стало тепліше.

Ми звернули на південь вздовж західної окраїни воріт і цілий день ішли вздовж неї. Після полудня знявся північний вітер і температура знизилась. Місцевість не викликала великого інтересу: праворуч простягались невеликі заокруглені висоти Джунгарського Алатау, вкриті лише дрібною степовою пожовклою рослинністю; ліворуч спочатку ще продовжувались скелясті горби Джавлаули, а потім пішли плоскі м'які ували східної окраїни воріт, такі ж похмурі, жовті, а за ними виступали більш високі скелясті гори проміжку між Кертау Барлику та окраїною Майлі. Широке дно Долини воріт простягалося вздовж нашої дороги. Надвечір дорога розділилась: права продовжувала йти вздовж підніжжя Алатау, ліва пішла навскоси через долину. Лобсин звернув на ліву ї сказав мені:

— Козаки митного поста наказали йти лівою дорогою. Вони сказали: «Там знайдете увечері воду і корм для тварин; це джерело Кок-Адир, там є дерева, кущі, чий, тростина».