Володимир Обручов - В нетрях Центральної Азії

Справді, коли закінчилась западина воріт, ми побачили невеликий оазис: групу тополь та кущів тамариску, зарості тростини навколо джерела, що витікало біля підніжжя горбів, снопи чию. Корму для тварин було досить, і ми зупинились на ночівлю. За весь день не зустріли жодної людини, ворота були пустинні.

Коли смерклося, я з рушницею обійшов околиці, розраховуючи на яку-небудь здобич, бо запас м'яса, який ми взяли в Чугучаку, кінчився, а на посту у козаків самих його не було. Горби поблизу нашої стоянки являли собою виходи різних кам'яних порід, з'їдених нішами та западинами, наче їх гризли якісь великі тварини. Ніші на схилах мали таку величину, що в них міг би лягти великий собака, але вони не зливалися одна з одною, як у горбах, які ми бачили в Джаїрі біля річки Ангирти.

Під час обходу цих горбів мені вдалося підстрелити двох зайців. Північний вітер тривав і вночі, тим-то ми вкрилися тепліше. Для тварин Лобсин та Очир встигли нарізати тростини і чию, поки я обходив горби з рушницею, і ми не відпускали їх на ніч.

Вранці пішли далі вздовж східного підніжжя Долини воріт, що являло собою плоскі горби, на гребені яких подекуди виступали пласти грубих пісковиків з галькою, тоді як інші горби густо поросли тамариском. У проміжках між ними поверхня грунту часто являла собою довгі плоскі пасмочка, що цілком складалися з щебеню завбільшки з лісовий горіх. Ці пасмочка мали положистий південний схил і більш крутий північний і, очевидно, були наметені силою Ібе, що заносив з собою і пісок, і щебінь, який йому було вже не під силу піднімати в повітря, перекочував і, відвіявши від усякого дріб'язку, нагромаджував такими пасмами, які своєю формою нагадували брижі, що утворюються на поверхні сипучого. піску під час вітру, але мали до двох четвертей висоти і до трьох-чотирьох кроків у поперечнику. Можна було собі уявити, з якою силою дув тут Ібе, створюючи ці пасмочка відвіяного щебеню на дні долини.

По дорозі до Лхаси є високі перевали.

Години через дві ми вийшли з цих горбів у западину озера Ебі-Нур; це озеро видно було попереду, але ближче неважко було помітити стару берегову лінію озера, на невеликій висоті над сучасним рівнем, у вигляді укосу з дрібного щебеню, розчленованого вітрами на поперечні до долини пасмочка. Ця лінія ясно свідчила про усихання озера. Самий берег озера вразив нас своїми формами; він складався з крижаних брил, завтовшки з цілу четверть, безладно накиданих одна на одну в лежачому, похилому та стоячому положеннях. Між ними ше де-не-де видно було сніг, але на брилах його здебільшого не було. Очевидно, це були в мініатюрі тороси полярної криги, нагромаджені під час Ібе, який спочатку поламав лід замерзлого вже озера, а потім накидав його брили вздовж берегів.

Північний вітер схвилював озеро, яке цілком скресло, його південний берег видно було вдалині, також з білою каймою торосів. Ми обійшли озеро східним берегом, що зайняло годину з чимось; йшли по твердому пляжу, укріпленому морозом, між торосами криги праворуч і старою береговою лінією ліворуч. Ще далі наліво зводились уже плоскі горби окраїни хребта Майлі, які простягались на схід. Південний берег озера також являв собою тороси, але сюди набігали хвилі, які збивав північний вітер, і торошеиня криги продовжувалось на наших очах; крижини наштовхувались, лізли одна на одну, перекидались, громадились, весь час чути було шурхіт; хвилі набігали, зсовували і ворушили крижини.

Піднявшись на берег, ми йшли по піщаних горбах, наметених північними вітрами і порослих різними кущами, перетяли великий тракт Бейлу, що йшов з Урумчі через Манас і Шихо вздовж підніжжя Східного Тянь-Шаню далі до перевалу через цей хребет. Але Лобсин провів нас прямо до гирла ущелини ріки Бургусутай, яку видно було спереду в стіні Тянь-Шаню, бо з розпитувань він знав, що там має бути коротка верхова дорога через хребет. Справді, надвечір ми вийшли в цю ущелину і незабаром знайшли хороше місце для ночівлі на березі річки, де було досить корму для тварин. Але теплий Ібе сюди, очевидно, не доходив, річка була під кригою, а на траві та кущах лежав невеликий шар снігу.

Другого дня ми йшли вгору ущелиною Бургусутаю; вздовж річки росли кущі та дерева — тополі, тал, джигда карагач, стрімкі схили лежали під снігом, над яким підносились рідкі кущі. За кілька верст дорога звернула в бічну долину, якою ми піднялися в широку долину між двома пасмами Тянь-Шаню, що облямовували її з півночі та півдня, з обох сторін простягались пасма з рідким лісом, а дорога йшла по сухій долині, піднімаючись чимраз вище. Але перед полуднем дорога звернула на південь, перевалила через сідловину південного з обох пасом; тут уже лежав неглибокий сніг, лісок з берези, осики, сосни вкривав схили гір. Ми довго спускалися лісом на південь; ставало тепліше, сніг зникав і, нарешті, перед нами відкрилась широка долина ріки Ілі. Дорога звернула направо, де вдалині вже видно було велике місто Кульджу.