Володимир Обручов - В нетрях Центральної Азії

Другого дня ми пішли на південь піщаним степом, який поріс невисокою, але досить густою травою. І тут вздовж кордону худоби не пасли. На заході видно було піщані горби, що облямовують пониззя ріки Емель та сусідній берег озера Алаколь; вони простягалися пасмами барханів, почасти голих, які нагадали нам останні дні нашої злополучної подорожі по південній окраїні пустині Такла-Макан. Але день був тихий, і піски не зривались курявою. На південному сході видно було плоскі горби передгір'їв Барлику. Після полудня ми ввійшли в долину з положистими схилами, вкритими дрібною густою травою, а смерком зупинились на березі струмка, облямованого смугою тростини. Цієї тростини було так багато, що можна було розраховувати на добрий корм для тварин.

Недалеко від нашої стоянки на березі того ж таки» струмка стояла фанза прикордонного китайського пікету. З цікавості я пройшовся до неї і, трохи відчинивши двері, побачив двох солдатів, які спокійно спали на кані в теплій кімнаті. Можна було гадати, що вони вдень сплять, а вночі стережуть прикордонну лінію. Пізно увечері вони відвідали нас, були дуже раді, що їх почастували, і скаржились на гнітючу одноманітність свого життя в цьому самотньому караулі далеко від шляхів. На запитання Лобсина вони розповіли, що за рік своєї служби на пікеті бачили контрабандистів лише один раз, та й то це був якийсь злиденний бідняк, який хотів пронести трохи китайської чесучі безмитно на російську сторону.

Вони втішали себе думкою, що незабаром строк їхньої служби закінчиться і їх змінять.

Наступного дня ми довго підіймалися вгору по цій долині, перевалили через плоский вододіл північного пасма Барлику і спустилися південним схилом у долину ріки Цаган-Тохой. На всьому цьому шляху не було ніяких скель чи просто виступів корінних порід; все було вкрите жовтоземом, який поріс низькою, але густою травою. Лише наприкінці спуску якось відразу з'явилися скелі і ми опинилися майже в ущелині, промитій річкою в якихось твердих породах. [18] Подорожні на цьому маршруті побачили, що північне пасма Барлику вкрите досить потужним шаром лесу, який приховує виходи корінних порід і відкладений тими ж самими північно-західними вітрами, що приносять пил з величезної площі вивітрювання і сипучих пісків у районі згаданих озер. — Прим. автора. Ми зупинилися там, де починалася ця ущелина; вгору по ній схили незабаром стали менш стрімкими, вкритими травою, а по дну долини з'явилися дерева та галявинки, як я помітив, коли пройшовся вгору долиною річки до прикордонного пікету. На пікеті було вже кілька солдатів та офіцер, з яким я побалакав і довідався, що в ті дні, коли лютує вітер Ібе, ніякий обхід кордону неможливий — вітер збиває з ніг. Від нього я також дізнався, що на всьому протязі Джунгарських воріт ні на китайській, ні на російській стороні нема населених пунктів, крім прикордонних пікетів, нема ні посівів, ні навіть городів, тому що вітер дуже сильний.

Другого дня я відправив Лобсина з Очиром по дорозі до дальшого пікету Тасти через Барлик, а сам порожнем поїхав униз ущелиною ріки Цаган-Тохой; її облямовували високі скелі, що знижувались униз за течією. Недалеко від виходу ріки з цієї ущелини я зійшов на її лівий схил і перевалив через плоскі гори в сусідню на південь долину Арасан до селища біля мінерального джерела, про яке давно вже я чув у Чугучаку. Гаряча вода витікає біля підніжжя правого схилу досить вузької долини і потрапляє в трубу, прокладену у ванний будинок на дні долини; у ваннах від неї розходиться сильний запах сірководню, вона має сірчастий смак і температуру до + 37 градусів. Сезон купання давно закінчився, і я застав лише сторожа, який сказав, що приїжджі лікуються від ревматизму, шкірних та венеричних хвороб ваннами, а також від катару шлунка, п'ючи воду. Долина знаходиться вже на російській території, і хворі приїжджають не тільки з Чугучаку, але й з інших міст, навіть Семипалатинська, і живуть у кількох маленьких будиночках на дні цієї вузької долини, де є лише декілька дерев і влітку дуже душно [19] Цей маленький курорт добре відомий і докладно описаний мною в книзі «Пограничная Джунгария», т. III, вип. 2, 1940, стор. 290–297. — Прим. автора. . Я покинув долину і незабаром дістався до прикордонного пікету на великій ріці Тасти, яка збирає свої води в горах Барлику і впадає в ріку Цаган-Тохой недалеко від її впадіння в озеро Алаколь. Озеро з цих горбів добре було видно на західному горизонті. Двічі через лінію кордону до курорту і потім до китайського пікету на ріці Тасти я проїхав зовсім вільно, не зустрівши нікого і не помітивши ніяких прикордонних знаків. На пікеті нікого з прикордонної варти не виявилось. Лобсин та Очир влаштувалися вільно на подвір'ї, встановивши, що тут не тільки немає людей, а немає й ознак їх недавнього перебування. Ми не напинали свій намет, а розмістились у фанзі, де можна було розкласти вогнище; тварин прив'язали на подвір'ї, забезпечивши їх на ніч кормом — тростиною, яка облямовувала русло ріки. На російській стороні поблизу китайського пікету не було ніяких будівель, місцевість була цілком пустинна на обох берегах ріки Тасти. Спереду на. півдні розкинулась більш рівна місцевість, яка простяглася на захід, до південної половини озера Алаколь.