Юліан Семенов - Відчай

Здесь есть возможность читать онлайн «Юліан Семенов - Відчай» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2002, ISBN: 2002, Издательство: Криниця, Жанр: Прочие приключения, Шпионский детектив, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Відчай: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Відчай»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Чимало таємниць відкривають нам всесвітньовідомі книги Юліана Семенова, героєм яких є німецький офіцер Штірліц (він же — російський радянський розвідник Максим Ісаєв).
Після шаленого успіху фільму «Сімнадцять спалахів весни», виконуючи свою обіцянку перед мільйонною аудиторією, Юліан Семенов розповів про трагічні обставини життя М. М. Ісаєва (Штірліца) після повернення на Батьківщину.
Гостросюжетний детективний роман «Відчай» (1989) хронологічно завершує серію книг про Штірліца, який з волі Центру повернувся в Росію, в Москву. Він багато років був своїм серед чужих — і от став чужим серед своїх.

Відчай — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Відчай», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

А втім, найризикованіші висловлювання Майського, які не можна було таїти від Хазяїна, він супроводжував зауваженням:

— Часом на язик він слабий, це правильно, але з противником працює віртуозно. Це перекритоіншою інформацією, товаришу Сталін. Мабуть, інакше з англійцями не можна.

Сталін знизав плечима:

— А що, Еренбург також англієць? Чи Майський і з ним, працює? Він меншовик, як і Еренбург… Тільки Ілля малював карикатури на Леніна в паскудних паризьких виданнях, а Іван сидів міністром у Колчака…

Переборюючи себе, потухлим голосом Абакумов відповів:

— Я зрозумів, товаришу Сталін…

Сталін стомлено відкинувся на спинку крісла, потім, злякавшись, що цей широкоплечий красень побачить його старечу немічність, миттю присунувся до столу:

— То що ж ви зрозуміли?

— Матеріалів досить на обох: були знайомі з Бухаріним, Зінов'євим, Риковим, Радеком, дружили з Мейерхольдом, Мандельштамом, Тухачевським…

Сталін зібравтіло, примусив себе легко встати з-за столу, походив по кабінету, не виймаючи люльки з рота, але й не розкурював її, а лише посмоктував; ходив бадьоро, хоч страшенно болів весь правий бік тіла і пальці терпли. Нарешті він зупинився перед Абакумовим і, не відводячи од його обличчя рисячих очей з мінливими зіницями, спитав:

— Кайдани у вас є?

— Тільки наручники, товаришу Сталін. У нас в тюрмах немає кузні: Дзержинський наказав знищити…

— Мене цікавить: у вас з собою є ці самі наручники?

— Товаришу Сталін, ніхто з тих, хто входить до вас, не має права носити з собою не тільки зброю, а й будь-який металевий предмет… Я підтвердив цю вказівку тридцять четвертого року новим наказом…

— Боїтесь, що Ворошилов мене шаблею зарубає? — похмуро усміхнувся Сталін. — Чи Молотов маузер витягне? Він сліпий, стріляти не вміє, та й від страху помре… Даремно ви не принесли з собою наручників. — Сталін по-арештантськи простяг йому руки. — Вам би мене треба першим саджати в острог… Я ж ближче, ніж Майський і Еренбург, співробітничав і з Бухарчиком, і з Каменевим… Він мене Коба називав, а я його Льовушка… Та й голова Реввійськради для мене був не Іудушкою, а товаришем Троцьким…

Зіниці його очей розширились, як після кокаїну, в них була туга й ненависть, але говорив з усмішкою, обличчя жило своїм життям, лише очі жахали, а найдужче його ворушкі зіниці.

— Ну, чого ж не саджаєте? Я ж для вас солодкий… Який процес можна поставити?! Жаль, хороших режисерів не лишилось…

Сталін повернувся до себе за стіл. Абакумову кивнув на стілець, знову пихнув порожньою люлькою (професори Виноградов і Вовсі радили не відмовлятися від звички смоктати люльку, запах тютюну зберігається. «А коли вже не терпиться, то разів зо два пополощіть рот димком, але не затягуйтесь. Хоч здоров'я у вас богатирське, але й богатирям треба вміти себе щадити»).

— При кому в нашу партію вступив колишній меншовик Майський? — суворо спитав Сталін, не спускаючи очей з Абакумова.

Той мовчав. Сталін відчеканив:

— При Леніні. Більше того, Ленін публічно просив у нього пробачення в пресі за якусь неточність у своєму виступі. При кому в нашу партію вступив Вишинський, колишній терорист, меншовик і переслідувач Ілліча в червневі дні? Га? Чого мовчите? Боїтеся вскочити в клопіт? При Леніні! Йому про це доповідав Молотов, і Ленін погодився з необхідністю прийняти в партію грамотного юриста… Ленін терпіти не міг зводити особисті рахунки зі своїми політичними противниками і нам це заповідав… А Заклавський, що називав Ілліча «німецьким шпигуном» і вимагав суду над ним у сімнадцятому? При кому він примкнув до нас? При Леніні… А зараз фейлетоніст у «Правде»… І от ці колишні меншовики громили групи Троцького, Зінов'єва і Бухаріна ще дужче за багатьох більшовиків… Ті заради страху іудейського, відмовчувались, бачте… Хоч були росіянами й українцями, як, наприклад, Постишев чи Чубар з братами Косіорами…

— Я зрозумів, товаришу Сталін, — очі Абакумова сяяли, бо Хазяїн уперше так конфіденційно, по-батьківськи, розмовляв з ним, не сказавши жодного різкого слова (хоч від нього все можна прийняти, геній). А він, виявляється, бовкнув те, що! Сталіну зовсім не до душі…

— Що ж ви зрозуміли? — очі вмить змінилися, в них з'явилась доброзичливість. — Що ви зрозуміли? — повторив Сталін.

— Я зніму спостереження з товариша Майського…

Сталін мовчки розкурював люльку.

Абакумов раптом з жахом згадав показання сина Троцького, Сергія Седова. Той з батьком поїхати відмовився, більшовик, військовий інженер, патріот держави, його розстріляли в тридцять сьомому, а спочатку сидів у Сибіру. Перед стратою; надійшов наказ Єжова поговорити про його життя-буття в Кремлі. Квартира Троцького була неподалік від сталінської, синочоктоді такого нарозповідав… Особливо закарбувався у пам'яті епізод: «Я дуже дружив з Яковом Сталіним, він у нас іноді ночував… Батько бив його смертним боєм, коли охорона доносила, що він курить. «Мій батько — звір», — сказав якось Яків, трясучись від сліз. Мама поклала його спати в нас, а він її благав: «Залиште мене жити у вас, я його ненавиджу…»

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Відчай»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Відчай» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Відчай»

Обсуждение, отзывы о книге «Відчай» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x