Юліан Семенов - Відчай

На інформацію про Міхоелса і Вовсі не звернув особливої уваги — треба вирішувати головне!

Зразу після розмови з Абакумовим маршал подзвонив Вознесенському: «Може, я перерву відпочинок? Треба ж бути поряд з Андрієм Олександровичем…»

Потім зв'язався з Молотовим і Ворошиловим; ті заспокоїли: Йосиф Віссаріонович вважає, що це перевтома, все минеться, відпочивайте спокійно».

…Через дві години до Берії вилетів Комуров; Лаврентій Павлович попросив його негайно привезти нові повідомлення про атомні дослідження у Штатах.

Але розмовляли не про атомні проекти — про Жданова.

— Сталін поверне Маленкова у той день, коли закопають любимчика, ясно? — Берія рубав, засунувши руки в кишені піджака. — Вмикай свою медичну агентуру, діагноз повинен бути точний: «серце може здати, потрібен відпочинок». Нехай поїде кудись якнайдалі, аби тільки не лишився на своїй дачі. А потім — справа техніки, не мені тебе вчити… Затям — це останній шанс повернути Маленкова до Москви, тоді Вознесенський з Кузнецовим мені не дуже страшні. А я — це ви всі!

…Незабаром директора й головного режисера Єврейського театру Міхоелса запросили в Мінськ.

Провокатор, якого підвели до нього, — з давніх добрих знайомих — запропонував увечері прогулятися. Йшли по безлюдній вулиці, було вже пізно. Знайомий і штовхнув Міхоелса під колеса полуторки, за кермом якої сидів друг Берії міністр держбезпеки Білорусії Цанава, підлеглий, звичайно, Віктора Абакумова…

…У Москві великому артистові влаштували урочисті похорони. Обличчя загримували, аби приховати синці: Цанава проїхав по нещасному двічі, для страховки; на кладовищі представники громадськості говорили зворушливі промови.

…А Жданов померна Валдаї, на новій дачі ЦК; Берія, ридаючи, перший подзвонив у Ташкент Маленкову: «Георгію Максиміліановичу, у нас горе, страшне горе!»

Через кілька тижнів, перед засіданням Політбюро, Сталін поставив кадрове питання. Берія подався на дачу до Старця:

— Товаришу Сталін, якщо замість незабутнього Андрія Олександровича, який так допомагав атомному проекту, стане хтось новий, робота може загальмуватися на місяці, притирка вона й є притирка.

— А Кузнецов?

— Він чудовий секретар ЦК, але якщо вводити його в Політбюро, як себе почуватимуть Шкирятов, Шверник?

Сталін спитав:

— Що, тривожишся з приводу монолітної єдності? Молодець, розумник! — Але в очах його крилися загроза й недовіра. — А хто, по-твоєму, зможе допомагати проектутак, як це треба?

І Берія, ціпеніючи від жаху, тихо відповів:

— Маленков, тільки він. Простіть його, товаришу Сталін… Він же ваш учень, ви ж його випестували, він же відданий вам до останньої краплі крові…

— Політбюро вирішить, — відповів Сталін. — Я погоджусь з думкою більшості… Партії не потрібен культ, папа, імператор… Колегіальність — ось наш принцип, який заповів Ілліч…

Берія того ж дня побував у Молотова, Ворошилова, Косигіна (хоч той був кандидатом в члени ПБ, права голосу не мав), Суслова і Мікояна. Андрееву і Кагановичу подзвонив: «Є думка проголосувати за повернення Маленкова. Товариш Сталін цікавиться, чи ви не проти цього рішення?»

…Маленков повернувся до Москви й зайняв місце «скрипаля» — так останнім часом Сталін іноді називав Жданова, знаючи його пристрасть до скрипки. (Повторення Тухачевского, чи що? Ач, борець за інтернаціоналізм і Закон! А хто перший поставив підпис під наказом застосовувати тортури? Я? Ні, не я, а він. Де, до речі, ця телеграма? Треба знищити.)

Записав на календарі: «Телеграма про тортури». Потім, подумавши, вирвав сторіночку, спалив, попіл струсив у кошик для паперів; запам'ятаю й так, завтра дам вказівку Кузнецову; але до вечора забув про це, захопився читанням справи про новоафонських духоборів, котрі першими підняли питання про примат Слова, ще в шістнадцятому році…

Повернути Маленкова дозволив не через прохання Берії. Справа в тому, що дедалі частіше думав: настала пора виступити з рядом фундаментальних теоретичних робіт, не все Троцькому теоретизувати чи Бухарчику. Треба стати над ними, вирішити проблему Духу, тобто Мови, бо спочатку було Слово, і, звичайно, економіки. Жданов напевне потяг би і на цей раз ковдру на себе — надзвичайно полюбляв великі аудиторії, хизувався ерудицією, налагоджував блок з письменниками й ученими, підминаючи їх під себе; от, бідолашний, і надірвався; усяк повинен знати своє стійло… Маленков такого собі ніколи не дозволить, людина-тінь. Бригаду філологів і економістів Маленков організує так, як ніхто інший, Берія правильно сказав — моя школа…