Юліан Семенов - Відчай

Ознайомившись зі справою, Сталін пахнув люлькою і, замислено подивившись у вікно, що виходило на кремлівську площу, всміхнувся:

— Не вгамовуються? Он як… Що ж, коли залишились вовченята, треба шукати вовка. Самі вони на таке не пішли б. Як вважаєте?

І тоді, завмерши від страху, Абакумов спитав:

— Дозвольте доповідати хід слідства, товаришу Сталін? На жаль, Лаврентій Павлович у відпустці, мені не хотілося б турбувати його…

Сталін підвів очі на Абакумова, пильно, якось по-новому обдивився його і, здвигнувши плечима, сказав:

— Що це за манера перекладати відповідальність на інших? Мені не подобається така манера, товаришу Абакумов. Це не що інше, як перестраховка. Боягузтво й перестраховка, вибачте за прямолінійність. Вам ЦК доручив керувати держбезпекою, от і виконуйте свої обов'язки. Потрібна порада — дзвоніть. Я, як і кожен член ЦК, згоден обговорити з вами будь-яке питання… До речі, за це мене досі й держать у цьому кабінеті…

Сталін знову погортав справу, затримався на показанні наймолодшого «терориста», який мав намір поступити в школу-студію Єврейського державного театру, поставив галочку на полях і зауважив:

— До речі, ви знаєте, що режисер цього театру Міхоелс — брат мого лікаря Вовсі? Не треба травмувати Вовсі… Чудовий лікар… Але якщо Міхоелс… — Сталін замовк і спохмурнів. — Ви читали інформацію про те, що в сорок четвертому, коли Міхоелс був у Штатах, від імені Єврейського антифашистського комітету збираючи для нас гроші, він досить часто відривавсявід решти членів делегації? То до Альберта Ейнштейна їздив, то ще кудись… Дивно це — за звичкою наші люди тримаються один за одного, цим і сильні…

…Коли Абакумов узявся за ручку дверей, Сталін гукнув його:

— І ще ось що… У мене вчора була дружина товариша Жданова. («Візит тривав сім хвилин, — автоматично подумав Абакумов, — з семи тридцяти до семи тридцяти семи, генералісимус поспішав, хотів подивитися новий фільм; Жданова дзвонила йому дев'ять днів підряд».) Каже, погано йому, — вів далі Сталін, — безупинно тисне серце, потрібен відпочинок… Я заспокоїв її: нерви, минеться… А потім пошкодував: усяк може бути — а що, коли в улюбленця партії, героя Ленінграда, справді погано з серцем? Я йому подзвоню, мабуть, скажу, щоб завтра відпочив, полежав на дачі, а ви організуйте консиліум… Жінки, особливо дружини, хороші дружини, — багатозначно додав Сталін, не одводячи очей від обличчя Абакумова (той відчув, як після цих слів генералісимуса по спині покотилися рясні краплини поту, в нього самого з дружиною неладно), — інколи навіть занадто вже панікують з приводу здоров'я своїх чоловіків…

— Ясно, товаришу Сталін. Дозвольте доповісти висновки консиліуму?

Сталін поморщився:

— Що ви з Сталіна бога робите? Чи якогось царського унтера Пришибеєва? По-перше, не стійте у фронт, ми з вами члени однієї партії, однодумці, товариші… А ви весь напружений, наче аршин проковтнули… Подзвоніть, звичайно… Якщо знайдеться вікно — прийму, а ні, то повідомте товаришам Молотову, Кагановичу… Товаришу Вознесенському неодмінно доповісте, Кузнецову.

…За тиждень до розмови з цим симпатичним йому російським красенем Сталін подивився свій улюблений фільм «Цирк» (цю картину і «Волгу-Волгу» він дивився кожного місяця), зробив зауваження Поскрьобишеву, щоб нарком-кіно Большаков вирізав епізод, де Міхоелс співає пісню по-єврейськи, передаючи маленького негритосика грузинові, і в доброму настрої повернувся до себе. Берія, одержавши негайну інформацію від своєї людини з охорони, подзвонив Старцеві і попросив приділити йому десять хвилин.

— А спати Сталіну можна? — усміхнувся Старець. — Друзі лають Сталіна, товаришу Берія, за порушення режиму… Хочете, щоб я швидше поступився вам своїм місцем? — Помовчав, чутнорозкурюючи люльку, пихнув і закінчив: — Приїжджай, батоно, жду.

Останні слова вимовив тепло, лагідно, як говорив з ним перед розстрілом Єжова, розповідаючи зі сльозами на очах, яких чудових людей знищив цей «душогуб і алкоголік». Дивлячись тоді на нього, Берія відчував жах, бо він добре знав одну з причин усунення Єжова: Сталін захопився його дружиною — рудоволосою, сіроокою Суламіфою, але в якої було цілком російське ім'я Женя. Вона відхилила домагання Сталіна безстрашно й з гідністю, хоч Єжова не любила, додому приїжджала пізно вночі, проводячи всі дні в редакції журналу, створеного ще Горьким; він її до себе й запросив.