Юліан Семенов - Відчай

Сталін повівся з нею крутіше — щоб відомстити йому, Женя стала щодня зустрічатися з Валеріем Чкаловим; він немов магніт притягував тих, хто знав його; дружили вони відкрито, на людях з'являлися разом. Через тиждень після того, як про це дізнався Сталін, знаменитий льотчик розбився за загадкових обставин.

Женя не похитнулась: проводила весь час разом з Ісааком Бабелем; він теж працював у редакції; Бабеля заарештували.

Сталін подзвонив до неї і сказав лише одне слово: «Ну?»

Женя кинула трубку. Незабаром заарештували Михайла Кольцова, наставника, потім шльопнулиЄжова — той був і так приречений, «носій таємниць»…

…Сталін зустрів Берію лагідною усмішкою, спитав по-грузинськи, як справи, що нового, як дома; Берія якусь мить думав, якою мовою відповідати. Старець дедалі більше й більше вірив у те, що він росіянин, виразник народного духу, цілком можливо, що йде чергова перевірка, тому фразу побудував хитро:

— Матлобт [6] Спасибі (груз.) , товаришу Сталін, усе добре…

— Ну, що сталося?

— От, — Берія простяг папку, — тут всього лише дві сторіночки, товаришу Сталін.

Той відсунув папку:

— Кореспонденцію можна було із фельд'єгерем прислати… Розкажи, в чому справа, а це, — він поклав руку на папку, — я потім подивлюся…

— Добре, я готовий, хоч мені дуже боляче розповідати про це…

— Тобі боляче? — Сталін здивувався. — Такий молодий, а боляче… Це мені боляче всіх вас слухати… Наші суперечки при Леніні — ніщо в порівнянні з вашою банкою скорпіонів… Звідки у вас таке макіавеллівське інтриганство?! Я ж без упину прошу: критикуйте, заперечуйте, боріться за свою думку… А ви? Крім Вознесенського — тягнете руки, як школярі… Ну, давай, що стряслось?

— У журналі «Вопросы философии» з'явилася статгя, товаришу Сталін… Дуже різка… Хоч там і не називають нікого на ім'я, але втоптали в грязь тих атомників, без яких ми не матимемо штуки. А потім зажадали скликати нараду моїх атомників, щоб вони покаялися й затаврували космополітів… А в мене, на жаль, їх багато, починаючи з глави школи Йоффе і кінчаючи Ландау… Словом, приїхали товариші з Агітпропу, оголосили засідання відкритим і запропонували висловлюватися; по-моєму, вони підготували двох молодших наукових співробітників, але кому вони потрібні в нашому проекті, ці сопляки? Першим руку підняв Йоффе: «Прошу слова…» Спробуй не дай. Старий вийшов і сказав буквально таке: «Наше завдання полягає в тому, щоб працювати над проектомз ранку до ночі, без відпочинку й сну, йдеться про оборону Батьківщини. Або мої співробітники робитимуть своє діло, або розтринькуватимуть його на цих нікому не потрібних зборищах… Але тоді я попрошу наших шановних гостей — ідеологів з Агітпропу ЦК піти зараз же в лабораторії її розпочати роботу над проектом…»

Сталін на мить завмер, обличчя покрилося зморшками — хвореобличчя, — потім посміхнувся:

— Ідіоти… Що, нема на кому свої пера пробувати? Мало їм фізіології й генетики?! Шмальгаузена їм мало?! Хто давав завдання опублікувати цю статтю?

— Не знаю, товаришу Сталін… Але фізики досі бурлять…

Сталін зняв трубку «вертушки», не подивившись навіть на годинник: пів на третю ночі; гудки були довгі; Старець терпляче ждав; діждався.

— Товаришу Жданов, — сухо сказав він, не привітавшись навіть, — хто розпорядився надрукувати статтю у «Вопросах философии» про космополітів у атомній фізиці? Я згоден зустрітися з вами о четвертій, вас влаштує ця година?

І, не діждавшись відповіді, поклав трубку.

Берія вийшов від Старця так, немов летів по повітрю: ось воно, збулося! Статтю ж написала його людина, принесла помічникові Жданова, той читав, робив помітки; на добраніч, Андрію Олександровичу!

…А через три дні, приязно попрощавшись з «дорогим Андрієм Олександровичем», Берія подався в Сухумі — відпочивати…

…Повернувшись від Сталіна до міністерства, Абакумов випив склянку мадери (присилали з Криму, спеціальної очистки, майже зовсім без цукру), діждався, поки всередині осіло, зняв френч, скинув зовсім мокру від поту сорочку, переодягся в цивільне і тільки після цього поринув у важкі роздуми.

…Ще в перші місяці роботи в Москві, виконуючи дорученняБерії, він налагодив спостереження і підслухування всіх розмов колишнього народного комісара охорони здоров'я Семашка, одного з тих, хто починав революційну боротьбу разом з Леніним.

Дані підслухування виявилися цікавими: якось Семашко зронив за чаєм, що «загибель Холіна, котрий зник у кінці двадцятих, коли Ягода став заправляти в ВДПУ, — серйозний удар по науці; геніальний лікар, надав йому чорт брякнути про загибель Михайлика, на кожну сотню чесних припадає один платний мерзотник».