Юліан Семенов - Відчай

(Лист Лозовському підшили до справи, яку вже вели на заступника міністра закордонних справ, — буде заарештований разом з членами Єврейського антифашистського комітету.)

…У камері, продовживши з Валленбергом дискусію про життя римських цезарів (як з'ясувалося, вони цю книжку також знали майже по сторінках), Ісаєв ходив під «намордником», потім раптом завмер, підбіг до параші, зігнувся над нею, вдавши, що в нього почався приступ блювоти, непомітно витяг шматочок грифеля з-під язика, сунув його в кишеню й повернувся «під вічко», щоб наглядачі не ввірвалися до камери з обшуком; обшукувати тут уміли, він це зрозумів зразу ж, коли його привезли сюди.

Валленберг, помітивши дивність у поведінці співрозмовника, підіграв:

— Нудить? В сонячному сплетенні немає болю? В ліву руку не віддає?

Ісаєв, розтираючи груди, похмуро спитав:

— Ховали когось із друзів, що вмерли від розриву серця?

— Старшого дядька, — відповів Валленберг. — До речі, затямте: від цієї хвороби не вмер жоден деспот, імператор чи тиран… Навіть Мойсей, який сконав на сто двадцятому році, мені здається, просто вирішив піти в райські кущі: ближче до бога, далі від суєти людської… Набрид йому гамірний народ… Усе-таки від гомону стомлюються більше, ніж від могильної тиші, такої, як тут…

— Не заспокоюйте себе, — сказав Ісаєв. — Ви виголосили цей пасаж для себе, адже вам не більше п'ятдесяти, вам потрібні люди, товариство, спілкування…

— Мені тридцять п'ять, — Валленберг похитав головою. — І я став дуже боятися людей.

Ісаєв здивувався:

— Тридцять п'ять?! Он як… Ну й понівечило вас життя…

— Знаєте, я тільки перший рік лютував, навіть хотів голову розбити об стіну, але потім задумався: а якщо страждання угодне? Якщо це мій внесок в очищення людства від скверни? Коли б я зламався, став тут нечесним, прийняв ті ганебні умови, які мені нав'язував слід…

Ісаєв різко перебив:

— Ми ж умовились! Ні ви, ні я не говоритимемо про наші справи!

Він сів на койку, відкинувся, впершись випнутими лопатками в м'яку шершавість повсті, стомлено заплющив очі й подумав: «Цей Аркадій веде гру, яку я не можу збагнути… За логікою речей, він сьогодні мав поставити запитання… В кінці розмови, вже після того, як ошелешив своїми новинами: «Навіщо ви почали своє спілкування з Валленбергом по-російськи? Це ж неминуче посіяло в ньому недовіру до вас! Ви навмисне хотіли примусити його затаїтись? Щоб потім могли сказати: «Банкір відведе мене на процесі як росіянина!» Чому ви заборонили йому сповідатися? Він же страшенно хоче говорити про свою справу! Він з усіма розмовляв про це! Чому ви не вимовили жодного німецького слова? Чому навіть Біблію ви перекладали з аркуша на англійську? Хочете звалити відповідальність на Валленберга, коли він відведе вас на процесі як російського агента, так, чи що?»

…Уночі, тоді, коли наглядач у черговий раз кричав про здавання й прийняття постів по охороні ворогів народу, Ісаєв зіграврізке скидання з койки, — «розбудили аж надто гучні голоси», знову ліг, закинув руки за голову, хрустко потягся.

Потім встав, підійшов до койки Валленберга, взяв Біблію, незграбно штовхнувши при цьому банкіра; той здригнувся й розплющив очі, у яких стояв жах.

Ісаєв прошепотів:

— Вибачте, будь ласка… Не спиться… Я візьму попідкреслювати, добре? Мій ніготь ви відрізните — працюватиму безіменним пальцем.

— Старий конспіратор, — сонно посміхнувся Валленберг, і в очах його вже не було жаху, а якась шукаюча, в чомусь навіть дитяча доброзичливість…

Ісаєв став біля дверей, під лампою, і почав читати «Пісню пісень»; він чув — тому що відчував, — як біля вічка стояв і сопів наглядач; нехай собі, подумав Ісаєв, вони ледарі, робота тюремника — для тих, хто тікає від праці, трутні; напевне через п'ять хвилин відійде, всядеться на стільці й подрімає — це ж Росія, не німці…

…Через десять хвилин, коли охоронник обережно прикрив оглядове віконце, Ісаєв вийняв з кишені шматочок грифеля й заходився швидко писати на титульному аркуші Біблії…

…Через півгодини Валленберг прочитав: «Вимагайте, викликати матір, адвоката із Стокгольма і місцевого дипломата. Якщо зустріч дадуть, погоджуйтесь на процес: так, вів переговориз Ейхманом, аби врятувати нещасних від знищення в концтаборах. Агентом гестапо, а тим паче Ейхмана, навіть фіктивним, щоб полегшити переговори, — не був. Це провокація нацистів, які заздалегідь хотіли посварити мою країну з Радянським Союзом.