Григор Угаров - Слідами вигнанця

Історія срібного персня здалася Павлові нецікавою. Він знав, що в багатьох моряків за келихом рому розв'язуються язики й вони залюбки розповідають різні таємничі історії та найневірогідніші пригоди.

Аж коли моряк пішов по нову пляшку, Павел знічев'я взяв перстень і підніс його ближче до ліхтаря. Проти світла помітив на сріблі мініатюрну інкрустацію, дістав лупу, глянув — і схопився, мов ужалений. Руки йому затремтіли. Серце шалено забилося, Павел заплющив очі й знову розплющив…

Сумніву не було: на персні зображено малесенького левика, який стояв дибки й тримав у передніх лапах прапорець. Інкрустацію зроблено так майстерно, що годі й роздивитися простим оком.

Цю емблему, що символізує боротьбу болгарського народу за визволення, Павел не раз бачив на шапках повстанців у квітні 1876 року. Такий самий знак носив під час Квітневого повстання й Павлів батько. На прапорці, що його тримав лев, слов'янською в'яззю написано: «Воля або смерть!»

Павел, тремтячи од хвилювання, роздивлявся перстень. Зненацька його погляд упав на внутрішню поверхню персня. Павел глянув крізь лупу — і відсахнувся. В очах йому потьмарилось, горло пересохло. Він схопився й пошепки спитав у Гонсалві:

— Як потрапив цей перстень до рук капітана?

Гонсалві збентежився: широко розплющені очі географа вп'ялись у нього й неначе пекли вогнем.

— Хай іншим разом розповім, це довга історія… — махнув він рукою.

— Негайно кажіть, Гонсалві! — збуджено наполягав Балканов.

Гонсалві ошелешено дивився на нього.

— Скажу, географе. Але чому це так зацікавило вас?

— Це перстень мого батька!

— Вашого батька? — витріщив очі Гонсалві й випустив келих з рук.

— Так! Тут викарбовано його ім'я! — схвильовано показав Павел на внутрішню поверхню персня.

В Гонсалві розширилися зіниці, брови напилися, обличчя зблідло. Він дихав швидко уривчасто, наче йому забракло повітря.

З напруженій тиші минула добра хвилина. Павел стискав у п'ястуку перстень, немов то була рука людини, що її він чекав багато років.

Госалві налив собі горілки й мовчки вихилив.

— Власник цього персня мав сина Павла, — повільно й задумливо проказав штурман і глянув на географа, неначе хотів востаннє пересвідчитись, чи це йому не сниться.

Балканов дістав пашпорт і мовчки розгорнув, Гонсалві вголос прочитав дрібно, але чітко написані слова.

Якусь мить Павел і Гонсалві стояли один проти одного, а тоді обійнялись, мов близькі люди, що випадком стрілися після тривалої розлуки.

— Дорогий друже! — розчулено бубонів португалець. — Яка примхлива людська доля! Ваш батько врятував мого батька, а ви врятували мене, нещасного штурмана. — Він розтер кулаком сльози і глухим голосом промовив: — Я вже ніколи не побачу капітана. Він лежить поряд із своїм кораблем на дні морському в протоці Баб-ель-Мандеб. Але ви, може, будете щасливіший.

— Чи живий мій батько? Кажіть, Гонсалві! — нетерпеливився Балканов.

— Цілком можливо.

— Ви щиро кажете?

— Щиро, географе.

— Тоді розповідайте, що з ним сталося!

Гонсалві сів, посмоктав цибучок коротенької кістяної люльки, видихнув цівочку диму й задивився в стелю.

— Це сталося десь п'ять років тому, — почав він. — За кілька місяців перед тим, як вибухла російсько-турецька війна [26] Йдеться про війну 1877–78 рр. . Наш корабель «Реженерадуш» кинув якір у невеличкому порту на острові Родос. Колись на тому місці стояла статуя бога торгівлі Меркурія — Родоський колос. Постать Меркурія, висічена з каменю на повний зріст, велично височіла на берегах, і під гігантськими ногами статуї проходили кораблі та баржі, які зупинялись у порту. Але сарацинські корсари [27] Сарацинські корсари — арабські пірати, морські розбійники. зруйнували й пограбували чудову статую. За переказами, цю рідкісну скульптуру розібрано на частини, навантажено на дев'ятсот верблюдів і вивезено до далекої країни…

Була темна ніч. Я стояв на палубі й дивився на море. Як тільки корабель кинув якір, батько наказав мені піти до каюти. Але я сховався за лаштунками й терпеливо чекав. На палубі коїлося щось таємниче. Незабаром там заворушились якісь ланцюваті постаті із скрученими руками, під конвоєм турецької сторожі. Ясно було, що то привезли в'язнів. Коли бідолах прогонили під ліхтарем, я побачив справжні людські кістяки в лахмітті.