Григор Угаров - Слідами вигнанця

Але Сілва Порту не мав змоги дотримати Свого слова. Це пощастило зробити його синові, який оце зараз стоїть перед вами, дорогий друже.

— Продали його, мов худобину! — обурено вигукнув Павел.

— На те вони й торгівці, географе! — похмуро хитнув головою штурман. — З двома такими ми й зіткнулися сьогодні.

Балканов довго сидів, мов не тутешній, а тоді спитав:

— У яку країну їх погнали? Ви запам'ятали? Кажіть, Гонсалві!

— В розмовах згадувалося про діамантове родовище біля верхів'я Замбезі, де живе плем'я гаубау. Казали й про сусіднє плем'я мукасекерів, які селяться у хатинах на палях. Діаманти знайдено миль за триста на схід од річки Кубангу… Все це я випадково чув од самих дигерів.

Павел підвівся, підійшов до стіни й заходився роздивлятися карту Африки. Міліметровою лінійкою виміряв відстань од берега до верхів'я великої африканської річки. В цьому районі, крім Юнкера [29] Юнкер В. В. (1840–1892) — російський мандрівник, дослідник Центральної Африки. 1875 р. подорожував Лівійською пустелею. 1876-78 та 1879-86 рр. здійснив дві подорожі у внутрішні райони Центральної Африки. Дослідив верхів'я ріки Конго. Написав тритомну працю, що містить цінні відомості з географії, етнографії та історії Південного Судану й північної частини Уганди. та Лівінгстона [30] Лівінгстон Давід (1813–1873) — англійський мандрівник, дослідник Африки. З 1840 протягом 30 років здійснив багато великих мандрівок Південною та Центральною Африкою. Дослідив території, що охоплюють Калахарі, басейн ріки Замбезі, її вододіл з рікою Конго, а також частину узбережжя великих африканських озер. Досяг водоспаду Вікторія, озера Нгамі, Шірва, Ньяса, Мверу, Бангвеоло. Мандрував переважно пішки. Гуманним ставленням до місцевого населення завоював його симпатії та пошану. , ще ніхто не бував.

Старовинний китайський годинник. Гонсалві й Павел уточнюють план. «Каталонія» здіймає якір. Прощання Домбо й Гонсалві. Домбо прокидається. Двоє мандрівників чекають на корабель. Білий китобоєць

Старовинний годинник з важками та перламутровим циферблатом, зроблений у формі пташиної голови, дзвінко заспівав і відбив п'ять ударів. Ніч промайнула непомітно.

Небо на сході зайнялося рожевим сяйвом. Стамбул прокидався. Тихенько хвилювалось море. З масно-синього воно поступово ставало вишнево-червоним, доки над водяним простором спалахнули перші сонячні промені. Гребінці хвиль яскріли, мов розпечені; здавалося, з неба сипонуло діамантовим дощем.

У штурманській каюті й досі світився ліхтар. Сонце злодійкувато заглянуло в ілюмінатор, і на стіні затремтіло золотаве коло.

Гонсалві з Павлом, повідкидавшись на спинки стільців, не чули ударів годинника й не помітили сонячних променів, що прокралися до каюти.

Тихо рипнули двері. До каюти обережно зазирнуло чорне хлоп'яче обличчя, й здивовано блимнули двоє бистрих ясних оченят.

— Гамба! Гамба, ти не спав? — пролунав дзвінкий голос.

Гонсалві й Павел разом повернули голови. В двері заглядав Домбо. Ставши на порозі, він розгублено кліпав то на штурмана, то на гостя, потім, закусивши губу, ввійшов.

— Гамба! Що гамба робив? Ой, гамба! — повторював хлопець, хитаючи головою й підозріливо озираючись.

Гонсалві всміхнувся, вхопив негреня за руку й притяг до себе.

— Кажи, друже, що скоїлось? — поспитав він.

Домбо показав рукою на пляшки, консервні коробки, глянув у ілюмінатор і знизав плечима:

— Де спав Гонсалві?

— Ми з географом і не лягали, — відповів штурман, позіхаючи й потягаючись.

— Гамба вмирай буде! — злякано вигукнув Домбо й помацав штурманові лоба, як це зробив учора Гонсалві, коли негреня, бліде, куняло в каюті.

— Байдуже, друже, байдуже, — махнув рукою Гонсалві.— Не хвилюйся. Мені не першина не спати. Не помру! Ця ніч була для нас надзвичайно щаслива. І на диво коротенька. І коли тільки воно встигло розвиднітись?

Гонсалві глянув на дзиґар і здивовано звів брови:

— Ти ба, вже п'ята година! А ми могли б розмовляти ще цілу добу!

В каюті запала тиша. Домбо не відходив од штурмана. Павел дивився на тендітне чорне тільце з татуйованою шкірою, на великі полохливі очі. Потім запалив нову цигарку й глянув на свого кишенькового годинника. Таки й справді п'ята!

Першим порушив тишу Гонсалві.

— Звари нам кави, — наказав Домбові. — Але мені не клади жодної грудочки цукру!

Домбо лукаво блимнув на нього, всміхнувся й підморгнув, чим, певно, хотів сказати, що таки вгадав — штурман хворий. Потім вискочив з каюти, і його кроки залопотіли палубою.