— Не заперечую.
— Ха! От воно! Ви визнаєте, виходить, що спілкуєтеся з цим милим розбійником і ховаєте його при пагоді? Ви визнаєте це, брате?
— Нічого подібного я не визнаю, — заперечив брат Філіп. — Лише кілька хвилин тому я вперше побачив сеньйора Зорро.
— Дуже правдоподібна історія! Розповідайте її дурним тубільцям. Але не намагайтеся говорити про неї розумному кавалеристові, брате! Чого ж хотів сеньйор Зорро?
— Ви були так близько, що в нього не було часу побажати чого-небудь, — сказав брат Філіп.
— Усе-таки ви говорили про щось з ним?
— Я відчинив двері на його стук так само, як зараз вам.
— Що сказав він?
— Що солдати переслідують його.
— І він просив вас сховати його, щоб не бути схопленим?
— Ні, не просив.
— Хотів нового коня, чи неправда?
— Він не говорив цього, сеньйоре. Якщо він такий злодій, як про нього розповідають, то, напевно, просто взяв би коня, не запитуючи, якби мав потребу в ньому.
— Ха! Яка ж у нього була справа до вас? Вам краще, брате, відповідати відверто.
— Хіба я сказав, що в нього була справа до мене?
— Ха! Клянуся святими!
— Не згадуйте краще святих, сеньйоре-хвалько і п’яниця!
— А чи не бажаєте ви, брате, знову покуштувати батога? Я приїхав у справі його превосходительства. Не затримуйте мене довше! Що сказав наймиліший розбійник?
— Нічого такого, що я мав би право повторити вам, сеньйоре, — відповів брат Філіп.
Сержант Гонзалес грубо відіпхнув його й ввійшов у передпокій, а слідом за ним увійшли двоє кавалеристів.
— Засвітіть канделябр, — наказав Гонзалес солдатам, — Візьміть свічки, якщо зможете знайти їх тут. Ми обшукаємо будинок.
— Ви обшукуватимете мій бідний дім? — скрикнув брат Філіп. — Що ж ви розраховуєте знайти? — запитав він.
— Я розраховую знайти той товар, що наймиліший сеньйор Зорро залишив тут.
— І що ж, ви думаєте, він залишив тут?
— Ха! Пакет із платтям, я припускаю! Мішок з награбованим добром! Пляшку вина! Сідло для лагодження! Що міг залишити цей молодець? Одна річ запам’яталася мені: кінь сеньйора Зорро віз двох, коли під’їжджав до вашого будинку, і на ньому не було нікого, крім сеньйора Зорро, коли він від’їжджав.
— І ви розраховуєте знайти…
— Другу половину кінської поті, — розсміявся Гонзалес. — Якщо не вдасться знайти її, то ми спробуємо скрутити вам руки, щоб побачити, чи можна змусити вас говорити правду.
— Ви насмілитеся? Ви хочете так образити ченця? Ви принизитеся до катувань?
— Борошняна підбовтка і козяче молоко, — сказав сержант Гонзалес. — Ви пошили в дурні мене один раз, але вам це не вдасться вдруге. Обшукайте будинок, кавалеристи, і пам’ятайте, що треба зробити це добре! Я залишуся тут і підтримаю компанію цьому кумедному братові. Я спробую довідатися, які були його почуття, коли його карали батогом за шахрайство.
— Боягузе і худобо! — загримів брат Філіп. — Настане день, коли переслідування скінчаться…
— Борошняна підбовтка і козяче молоко!
— Коли це все припиниться і безчесних людей покарають по заслугах?! — вигукнув брат Філіп. — Коли ті, хто заснував тут багату імперію, самі пожнуть плоди своєї праці замість того, щоб в них усе розтягали безчесні політикани і люди, які користуються їхньою прихильністю?!
— Козяче молоко і борошняна підбовтка, брате!
— Коли буде тисяча сеньйорів Зорро, а якщо потрібно, то й більше, щоб їздити уздовж і поперек Ель Каміно Реаль і карати тих, хто чинить незаконно?! Іноді мені хотілося б не бути ченцем, щоб мати можливість самому утнути таку штуку.
— Ми б схопили вас за дві секунди і випрямили б мотузку вагою вашого тіла, — відповів йому сержант Гонзалес. — Якби ви більше допомагали солдатам його превосходительства, то напевно його превосходительство ставився б до вас прихильніше.
— Я не допомагаю поріддю диявола! — сказав брат Філіп.
— Ха! Тепер ви починаєте гніватися, а це проти ваших правил. Хіба не обов’язок брата приймати усе, що зустрічається на його шляху, і дякувати за все, не звертаючи уваги на те, як сильно це зачіпає його? Відповідайте ж мені на це, ви, гнівний старий!
— Ви стільки ж знаєте про правила й обов’язки францисканців, як кінь, на якому ви їздите.
— Я їжджу на розумному коні, на шляхетній тварині. Він з’являється на мій заклик і пускається чвалом, коли я накажу. Не глузуйте з нього, поки не поїздите на ньому самі. Ха! Чудовий жарт!
— Ідіот!
— Борошняна підбовтка і козяче молоко! — пирхнув сержант Гонзалес.
Читать дальше