Дж. Мак-Келлей - Знак Зорро

Побачивши коня, авангард переслідувачів з криками ринувся до нього. Сеньйор Зорро зробив швидкий стрибок, схопив поводи з землі і скочив в сідло.

Але вони наздогнали, оточили його зі шпагами в руках, що виблискували у місячному світлі. Він почув грубий голос сержанта Гонзалеса, що наказував людям:

— Узяти живцем, якщо можете, солдати! Його превосходительство хотів би побачити, як негідник страждатиме за свої злочини. Вперед, кавалеристи! В ім’я святих!

Сеньйор Зорро насилу відбив удар, але був вибитий із сідла. Пішки він пробив собі дорогу назад у тінь, але кавалеристи почали стріляти. Притулившись до стовбура дерева, сеньйор Зорро відбивав їхній натиск.

Троє зіскочили із сідел, щоб кинутися на нього. Він перебігав від одного дерева до іншого, але не зміг досягти свого коня. Зате кінь одного з кавалеристів, що спішився, був поблизу, і Зорро, скочивши у сідло, помчав схилом до хлівів і стайні.

— За негідником! — почув він крик сержанта Гонзалеса. — Його превосходительство здере з нас шкіру живцем, якщо цей розбійник утече від нас тепер!

Вони кинулися за ним, бажаючи заслужити підвищення і винагороду, але сеньйор Зорро випередив їх настільки, що міг утнути з ними таку штуку. Коли він досяг тіні від великого хліву, він зісковзнув із сідла і встромив у той же час у коня шпори. Тварина кинулася вперед, хриплячи від болю і переляку, і швидко помчала в темряві до стайні вниз схилом гори. Солдати поскакали за нею.

Сеньйор Зорро почекав, доки вони промчали, а сам знову швидко побіг на гору. Але вчасно побачив, що небагато кавалеристів залишилися, щоб стерегти будинок, збираючись, очевидно, потім обшукати його. Зорро переконався, що він не зможе дістатись свого коня.

Тоді знову пролунав той особливий звук, напівстогін, яким сеньйор Зорро так здивував людей у гасієнді дона Карлоса Пулі-до. Його кінь підвів голову, заіржав у відповідь на заклик і поскакав до нього.

Сеньйор Зорро в одну мить був у сідлі і помчав просто полем. Кінь перестрибнув через кам’яну огорожу, начебто її й не було на дорозі.

Хитрість, до якої вдався Зорро, була виявлена. Солдати мчали за ним по боках, потім обидва загони з’єдналися і разом намагалися наздогнати його. Було чутно голос сержанта Гонзалеса, що кричав з усіх сил, щоб вони спіймали розбійника в ім’я губернатора.

Зорро сподівався, що йому вдалося відвернути переслідувачів від будинку брата Філіпа, але він не був упевнений у цьому, а тим часом його власний порятунок вимагав величезної уваги.

Він люто поганяв коня, знаючи, що ця скачка по ораній землі віднімала у тварини багато сил. Йому хотілося досягти твердого ґрунту широкого шосе.

Нарешті він досяг його, повернув до Реіна де Лос-Анджелес, де на нього чекала робота. Перед ним у сідлі не було більше сеньйорити, і кінь відчував це.

Сеньйор Зорро озирнувся і зрадів, переконавшись, що втік від солдатів. Залишилося перевалити через наступну гору, і він вислизне від них.

Але, звичайно, він повинний бути насторожі, тому що попереду також могли виявитися кавалеристи. Його превосходительство міг послати підкріплення сержантові Гонзалесу або поставити загін вартових на вершині гори.

Місяць от-от мав зникнути за хмарами. Потрібно встигнути скористатися коротким проміжком темряви.

Він поїхав вниз у маленьку долину; озирнувся і переконався, що його переслідувачі тільки на вершині гори. Темрява настала саме вчасно. Сеньйор Зорро випередив тепер солдатів, що переслідували його, на півмилі, але до його намірів не входило допускати, щоб вони полювали на нього у селищі.

У нього були друзі в цій місцевості. Біля дороги стояла хатина, де жив тубілець, якого сеньйор Зорро врятував від побоїв. Він спішився перед цією хатиною і постукав у двері. Зляканий тубілець відчинив їх.

— Мене переслідують, — сказав сеньйор Зорро.

Цього очевидно було достатньо, тому що тубілець негайно широко розчинив двері хатини. Сеньйор Зорро завів свого коня, майже повністю заповнивши будівлю, і двері знову поспішно зачинилися.

За ними, прислухаючись, стояли розбійник і тубілець, перший — з пістолетом в одній руці й оголеною шпагою в другий.

Рішуча погоня за сеньйором Зорро і загоном його кабальєро була розпочата так швидко завдяки сержантові Гонзалесу. Він почув постріли і, задоволений приводом, щоб не платити за замовлене вино, кинувся з таверни, а інші кавалеристи поспішили слідом за ним. Він почув крики тюремника, зрозумів їх і відразу оцінив стан справ.