Дж. Мак-Келлей - Знак Зорро

— Я знала, що ви приїдете за мною, сеньйоре, — сказала вона. — Я знала, що ви справжній чоловік і о ви не схочете залишити мене і моїх батьків у цьому жахливому місці.

Сеньйор Зорро не відповів їй, через близькість ворога розмовляти не було часу, але рукою міцніше пригорнув до себе сеньйориту.

Він досяг вершини першої гори; тут зупинив коня, щоб прислухатися до звуків погоні і простежити за вогнями, що блимали далеко позаду.

Справа в тому, що площа була освітлена тепер безліччю вогнів, які горіли у всіх будинках, тому що все селище схвилювалося. Будинок гарнізону блищав вогнями, Зорро міг чути звуки труби і знав, що кожний боєздатний кавалерист буде посланий у погоню.

Тупіт коней донісся до нього; кавалеристи знали, у якому напрямку поїхали визволителі. Переслідування мало бути швидким і нещадним, оскільки його превосходительство пропонував свою знамениту надзвичайну винагороду, впливаючи на людей обіцянками гарних місць і підвищень по службі.

Одне лише турбувало сеньйора Зорро у той час, як кінь його скакав по курному шосе і сеньйорита пригорнулася до нього. Він знав, що переслідувачі змушені будуть розділитися на три групи.

Він знову пригорнув до себе сеньйориту, встромив шпори в боки коня і люто продовжував скакати.

Над горами зійшов місяць.

Сеньйор Зорро зволів би, щоб у цю ніч небо було вкрите хмарами і місяць затемнений, тому що він їхав по верхній стежині, переслідувачі його були позаду й могли бачити вершника на фоні неба, що прояснилося.

Коні кавалеристів були свіжі, і крім того більшість з тих, що належали людям з ескорту його превосходительства, були чудовими і найшвидшими у всій країні, здатними на тривалу їзду при неймовірній швидкості.

Але тепер розбійник думав тільки про те, щоб якомога швидше гнати свого коня і наскільки можна відірватися від переслідувачів, тому що до кінця подорожі йому треба було мати запас часу, аби устигнути зробити те, що задумано.

Він пригорнувся до сеньйорити, хльоснув поводами і наче злився зі своїм конем, як робить кожний гарний вершник. Досягши вершини іншої гори він озирнувся, перш ніж спуститися в долину. Можна було чітко бачити авангард [17] Авангард — ті, що йдуть попереду. переслідувачів.

Без сумніву, якби сеньйор Зорро був сам, такий стан речей не стурбував би його, бо багато разів він бував у скрутніших ситуаціях і все-таки вислизав. Але тепер перед ним на сідлі була сеньйорита Лоліта, і він хотів сховати її в безпечне місце не тільки тому, що вона була сеньйоритою і жінкою, яку він любив, але також і тому, що він був людиною, що не могла допустити, щоб бранець, якого він звільнив, був знову взятий у полон. На його думку, така подія кинула б тінь на його майстерність і сміливість.

Миля за милею їхав він із сеньйоритою, що притискалася до нього. Жоден з них не сказав ані слова. Сеньйор Зорро знав, що мав перевагу, випередивши своїх переслідувачів, але вважав це недостатнім для своєї мети.

Він пришпорив коня і вони летіли курною дорогою повз гасієнди, де гавкали стривожені собаки, повз хатини тубільців, де стукіт копит змушував бронзових чоловіків і жінок підхоплюватися зі своїх ліжок і кидатися до дверей.

Одного разу він урізався в череду овець, яку вели на базар до Реіна де Лос-Анджелес, і розігнав їх по обидва боки дороги, залишивши пастухів позаду. З прокльонами вони знову зібрали череду, але тільки для того, щоб солдати, які переслідували, знову розігнали її.

Вперед і вперед мчав Зорро доти, доки не побачив далеко перед собою будинок місії Сан-Габріель, що білів у місячному світлі. Він доїхав до перехрестя і поїхав стежиною, що вела до гасієнди брата Філіпа. Сеньйор Зорро був знавцем людей, і цієї ночі він покладався на свою думку про них. Він знав, що сеньйориту Лоліту треба залишити в такому місці, де були б жінки або одягнений у рясу францисканець, що могли б зберегти її. А сеньйор Зорро рішуче бажав зберегти добре ім’я своєї дами, і в цьому відношенні покладався на старого брата Філіпа.

Кінь біг уже не так швидко і сеньйор Зорро мало розраховував на те, що кавалеристи, досягти перехрестя, повернуть на дорогу до Сан-Габріель, як це сталося б, якби не було місячного світла і якби вони час від часу не могли бачити переслідуваного ними чоловіка. Він був тепер на відстані милі від гасієнди брата Філіпа і ще раз устромив шпори в боки коня, прагнучи досягти більшої швидкості.