Дж. Мак-Келлей - Знак Зорро

Як і тієї ночі, капітан Рамон повернувся на своєму стільці, коли почув, що двері за ним відчинилися, і знову побачив очі сеньйора Зорро, що виблискували з-під маски, і спрямоване на нього дуло пістолета.

— Не ворушитися! Ні звуку! Мені буде приємно наповнити ваше тіло гарячим свинцем! — сказав сеньйор Зорро. — Ви самі, ваші дурні кавалеристи женуться за мною там, де мене немає.

— Клянуся святими! — задихнувся капітан Рамон.

— Ані найменшого звуку, сеньйоре, якщо ви хочете жити! Ані шепоту навіть! Поверніться до мене спиною!

— Ви вб’єте мене!

— Я не такий, коменданте! Але я говорю вам, жодного звуку! Закладіть руки за спину, щоб я міг зв’язати їх!

Капітан Рамон підкорився, сеньйор Зорро швидко зв’язав йому руки мотузкою, яку відірвав від свого пояса. Потім повернув капітана Рамона кругом, до себе обличчям.

— Де його превосходительство? — запитав Зорро.

— У будинку дона Жуана Естадос.

— Я знав це, але хотів випробувати, чи будете ви говорити правду сьогодні. Якщо так, то це добре. Ми підемо до губернатора.

— Підемо…

— До губернатора, кажу я. І не говоріть ані слова. Йдіть зі мною!

Зорро схопив капітана Рамона за плече і поспішно вийшов з

ним з контори. Він провів його навколо будинку туди, де очікував його кінь.

— Сідайте! — наказав він. — Я сяду за вами з дулом револьвера коло потилиці. Не припускайтеся помилки, коменданте, якщо тільки вам не набридло життя. Сьогодні я сповнений рішучості.

Капітан помітив це. Він скочив на коня, як йому наказали, а розбійник сів позаду, тримаючи поводи однією рукою, а пістолет другою. Капітан Рамон відчував дотик холодної сталі біля своєї голови.

Сеньйор Зорро правив конем за допомогою колін, а не поводів. Він направився вниз схилом і знову об’їхав селище, проїжджаючи осторонь людних вулиць, і так наблизився до задньої стіни того будинку, де його превосходительство був гостем.

Тут на нього чекала найважча частина пригоди. Хотілося привести капітана Рамона до губернатора, поговорити з ними обома так, щоб ніхто більше не втрутився. Він змусив капітана скочити з коня і повів його до будинку.

Очевидно, сеньйор Зорро добре знав внутрішнє розташування будинку. Вони пройшли кімнатою слуги до передпокою, не розбудивши тубільця, що там спав. Повільно йшли вони передпокоєм. З однієї з кімнат доносилося хропіння. З-під дверей іншої було видно світло.

Сеньйор Зорро зупинився перед цими дверима і заглянув у бічну щілину. Якщо капітан Рамон плекав думку бити на сполох або розпочати сутичку, то дотик пістолета до потилиці змушував його забути про це.

І в нього було замало часу, щоб обміркувати, як вийти зі скрутного становища, тому що сеньйор Зорро розчинив двері, вштовхнув капітана Рамона і сам пішов за ним. У кімнаті знаходилися його превосходительство і хазяїн будинку.

— Мовчати і не рухатися! — сказав сеньйор Зорро. — Найменша тривога, і я пускаю кулю в голову губернатора! Зрозуміло? Дуже добре, сеньйори!

— Сеньйор Зорро! — прохрипів губернатор.

— Саме він, ваше превосходительство. Прошу хазяїна не лякатися, тому що не має наміру шкодити йому, якщо він сидітиме спокійно, доки я не скінчу. Капітане Рамоне, будьте люб’язні сісти за стіл напроти губернатора. Я в захваті, що його превосходительство не спить у чеканні на звістки від тих, хто зараз переслідує мене. Його мозок буде свіжий, і він зможе краще зрозуміти те, про що йтиметься.

— Що означає ця зухвалість? — вигукнув губернатор. — Капітане Районе, як це сталося? Схопіть цю людину! Ви — офіцер…

— Не сваріть коменданта, — сказав сеньйор Зорро. — Він знає, що всякий рух означає для нього смерть. Тут є маленька справа, що вимагає пояснення, і оскільки я не можу прийти до вас серед білого дня, як належить, то я змушений удатися до цього способу. Влаштовуйтеся зручніше, сеньйори. Це може зайняти якийсь час.

Його превосходительство совався на стільці.

— Сьогодні ви образили знатне сімейство, ваше превосходительство, — продовжував сеньйор Зорро. — Ви до того знехтували пристойностями, що наказали кинути до вашої ганебної в’язниці кабальєро, його шляхетну дружину і безневинну дочку. Ви вдалися до такого способу, щоб вгамувати свою злість.

— Вони зрадники! — обурився його превосходительство.

— Який же зрадницький вчинок зробили вони?

— Ви знаходитеся поза законом, за вашу голову призначена винагорода. Вони винні у вашому переховуванні, у наданні вам допомоги.