Анрі Шарр'єр - Метелик

— Ти спиш, Метелику?

— Ні.

— Ми хочемо з тобою поговорити.

— Говоріть. Тільки тихо, щоб ніхто не почув.

— Ми готуємо бунт.

— Який у вас план?

— Переб’ємо всіх арабів і наглядачів разом з їхнім проклятим поріддям — жінками та дітьми. Я, Арно, мій друг Отен та ще четверо наших товаришів нападемо на склад зброї в адміністративному корпусі. Я там працюю, і зброя у мене в доброму стані. Двадцять три автомати, понад вісімдесят рушниць, карабінів і магазинних гвинтівок. Бунт почнеться…

— Годі, не кажи більш нічого. Я не хочу брати в ньому участь. Дякую за довіру, але ваш намір не підтримую.

— Ми думали, ти згодишся очолити бунт. Вислухай мене і сам побачиш, що бунт не зазнає поразки. Ми готуємося до нього вже п’ять місяців. Нас підтримують понад п’ятсот чоловік.

— Не називай мені жодного імені. Я відмовляюсь очолити бунт і навіть брати в ньому участь.

— Чому? Поясни, адже ми довірилися тобі.

— Я не просив тебе ділитися зі мною вашими планами. Зрештою, я роблю в житті те, чого хочеться мені, а не те, чого хочуть інші. До того ж я не вбивця, який убиває всіх підряд. Я можу вколошкати того, хто глибоко мене скривдить. А на жінок та дітей, які нічого мені не зробили, рука в мене не підніметься. Ось що я вам скажу й чого ви навіть не підозрюєте: якщо ваш бунт і вдасться, ви все одно приречені.

— Чому?

— Тому, що ви не втечете звідси. Припустімо, сотня людей підтримає бунт. Але як вони виберуться звідси? На островах тільки два човни. На них сядуть щонайбільше чоловік сорок. Що ви робитимете з рештою?

— Ми будемо серед тих сорока, які попливуть на човнах.

— Це ти так гадаєш. Але інші не дурніші за вас. Вони теж будуть озброєні, і коли ви переб’єте наглядачів та їхні родини, то почнете стріляти один в одного, намагаючись сісти в човни. Та найголовніше те, що жодна країна не захоче прийняти ці два човни. Бо телеграми раніше від вас поприходять скрізь, де ви можете з’явитися, а надто коли залишите за собою стільки трупів. Вас усюди, хоч би куди ви припливли, заарештують і передадуть Франції. Я знаю, що кажу. Ви, мабуть, чули — мене повернули з Колумбії. Тож не сумнівайтеся: після того, що ви тут накоїте, будь-яка країна передасть вас Франції.

— Отже, ти відмовляєшся?

— Так.

— Це твоє останнє слово?

— Це моє остаточне рішення.

— Нам не залишаться нічого іншого, як піти.

— Постривайте. Прощу вас: де розповідайте про цей свій намір нікому з моїх друзів.

— Чому?

— Наперед знаю, що води відмовляться, трж де варто марно старатися.

— Гаразд.

— Невже ви все ж таки зважитесь на фунт?

— Скажемо відверто: так, Метелику!

— Не розумію вас. Адже я цілком переконливо пояснив вам, що коли бунт і вдасться, то ви однаково не вирветесь на волю.

— Над усе ми прагнемо помсти. Тепер, коли ти пояснив, що жодна країна нас не прийме, ми подамося в джунглі й згуртуємо там банду.

— Даю слово честі, що нікому не розповім про ваші плани, навіть своєму найкращому другові.

— Ми цього певні.

— Гаразд. І останнє: попередьте мене за тиждень. Я хочу перебратися на Сен-Жозеф, щоб не бути на Руайялі, коли це станеться.

— Тебе попередять вчасно.

— Що я можу зробити, а би ви відмовилися від свого наміру? Може, разом придумаємо щось інше? Скажімо, вкрадемо чотири карабіни й нападемо вночі на вартового, який стереже човни, а тоді, нікого не вбиваючи, сядемо в човен і попливемо.

— Ні, ми надто настраждалися. Для нас головне — помста, навіть ціною власного життя.

— А діти? А жінки?

— Всі вони — одне поріддя, одна кров, тож хай усі Здохнуть!

— Годі про це.

— Ти не хочеш побажати нам успіху?

— Ні. Я кажу Вам: відмовтеся від свого наміру, це безглуздя. Треба придумати Щось краще.

— Хіба ми не маємо права помститися?

— Маєте, але не на невинних. На добраніч.

— На добраніч. Ми тобі нічого не казали, гаразд, Метелику?

— Гаразд.

Отен і Арно йдуть від мене. Ну й історія! У цих двох не всі клепки в голові. Справжнє божевілля! Ніхто з моїх друзів не прохопився мені про бунт і словом, отже, з ними ті впертюхи не розмовляли.

За тиждень я дуже обережно розпитав у каторжан про минуле Арно та Отена. Арно засудили — здається, несправедливо — на довічну каторгу за вчинок, не вартий і десяти років. Суд присяжних поставився до нього так суворо тому, що за рік до цього стратили його брата — той убив фараона. Тож прокурор говорив більше про брата Арно, ніж про нього самого, і після того ворожого виступу присяжні ухвалили такий суворий вирок. Слід додати, що під час арешту Арно жахливо катували — знову ж таки за братів злочин.