Анрі Шарр'єр - Метелик

Відчуваю полегкість, виробивши цей план поведінки і змирившись із тим, що на мене чекає. Бриз, який проникає до зали, дає мені справжню приємність.

Клузйо знає, коли мені не хочеться говорити. Тож він не порушує моєї. мовчанки, лише курить багато — от і все. На небі з’являється кілька зірок, і я питаю його:

— Ти зі свого місця бачиш зірки?

— Еге ж, — відповідає він, трохи схиляючись. — Волію не дивитися на них, бо вони мені нагадують ті зорі, що їх ми бачили під час утечі.

— Не падай духом, ми ще бачитимемо їх тисячами під час іншої втечі!

— Коли? Через п’ять років?

— Клузйо, хіба прожиті місяці, всі ті пригоди, які ми мали, люди, з якими ми познайомилися, не варті п’яти років ув’язнення у дисциплінарній тюрмі? Невже ти волів би не здійснювати тієї втечі й опинитися на островах з самого початку? Невже через те, що на нас чекає, — а то справді не мед, — ти шкодуєш, що ми були вчинили ту втечу? Скажи щиро, ти шкодуєш чи ні?

— Метелику, ти забуваєш одну річ: я не прожив сім місяців, як ти, серед індіанців. Якби я був з тобою, то, може, думав би так само, як і ти. Я ж сидів у в'язниці.

— Даруй мені, я забув, я марю.

— Ні, ти не мариш, я, поза все, задоволений нашою втечею, бо й у мене були незабутні моменти. Мені тільки завдає прикрості те, що чекає на мене в «Людожерці». Там майже неможливо витерпіти п’ять років.

Тоді я розповідаю йому про своє рішення і відчуваю, що він реагує дуже позитивно. Мені приємно бачити, як мій друг піднісся духом. За два тижні ми постанемо перед військовим трибуналом. За чутками, майор, який головуватиме на трибуналі, людина дуже сувора, але, здається, справедлива. Він не прислухається до нашіптувань адміністрації. Тож це добра звістка.

Клузйо і я (Матюрет з першого дня після нашого повернення сюди перебуває в камері) відмовляємося від наглядача в ролі адвоката. Ми вирішили, що я говоритиму за всіх нас трьох і сам буду за адвоката.

Сьогодні вранці ми, поголені й підстрижені, в нових робах у червону смужку і в черевиках, чекаємо на подвір’ї, коли нас поведуть до суду. Два тижні тому з ноги Клузйо зняли гіпс. Він ходить непогано, навіть не кульгає.

Військовий трибунал почав засідати ще в понеділок. А сьогодні субота, отож уже п’ять днів тривають різні судові слухання: суд над тими двома, котрі віддали з'їсти мурахам тюремника, забрав цілий день. Їх обох засудили до страти, я так більше їх і не побачив. Брати Гравілі схопили тільки по чотири роки — забракло. доказ і в про вчинене людоїдство. Суд над ними зайняв понад півдня. Решта засуджених отримали по чотири-п’ять років дисциплінарної в’язниці.

Загалом інші чотирнадцять підсудних були засуджені суворо, але терпимо, без перевищення міри покарання.

Засідання починається о сьомій тридцять. Ми вже сидимо в залі, коли до неї входить майор у формі французьких колоніальних військ на верблюдах, а з ним старий піхотний капітан і лейтенант, які виконуватимуть обов’язки засідателів.

Праворуч від членів трибуналу сідає наглядач із галунами на кітелі;-це капітан, який представляє адміністрацію, тобто прокуратуру.

— Справа Шарр’єра, Клузйо і Матюрета.

Ми сидимо за якихось метрів чотири від суду. Я роздивляюся обвітрене в пустелі обличчя майора, якому років сорок — сорок п’ять, його шпакувате волосся на скронях, густі брови над чорними очима, що дивляться просто на нас. Це справжня військова людина. В погляді майора нема нічого лихого. За кілька секунд він пильно озирає нас і ніби зважує, чого кожен вартий. Я втуплююся в його очі, потім мимоволі опускаю погляд.

Капітан, який представляє адміністрацію, у своєму виступі вдається до перебільшень, тому й програє. Те, що ми оглушили наглядачів, він називає спробою вбивства. Що ж до араба, то капітан твердить, ніби той чудом уцілів під нашими численними ударами. Припускається капітан і ще однієї помилки, коли заявляє, що ми — саме ті в’язні, які вперше за всю історію цієї каторги понесли до далекої чужої країни ганьбу Франції.

— Аж до Колумбії! Пане голово, ці люди пропливли дві з половиною тисячі кілометрів! Вони побували на Трінідаді, Кюрасао, в Колумбії, і скрізь там люди, напевне, вислуховували їхні брехні про французьку тюремну адміністрацію!.. Прошу судити їх за дві провини: по-перше, за спробу вбивства я Бимагаю п’ять років, по-друге, за втечу — три роки. Разом — вісім років. Це для Шарр’єра й Клузйо. Для Матюрета я вимагаю лише три роки за втечу, бо з документів слідства випливає, що в спробі вбивства він участі не брав.