Генри Хаггард: Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет

“Я незабаром одпочину, — відгукнувся він. — У мене буде багато часу для відпочинку — ціла вічність. Я помираю! Ви були добрі до мене. Я дам вам один документ. Можливо, ви дістанетеся туди, якщо витримаєте подорож по пустелі, яка згубила мене і мого бідолашного слугу”.

Далі він пошукав за пазухою і витягнув предмет, який я сприйняв за бурський кисет для тютюну, зроблений зі шкури шабельної антилопи. Він був міцно зав’язаний шкіряним ремінцем, який ми називаємо “рімпі”. Помираючий спробував розв’язати його, але не зміг. Він передав його мені. “Розв’яжіть це”, сказав він. Я послухався і витягнув клаптик пожовклого полотна, на якому щось було написано літерами кольору іржі. Всередині лежав папір.

Він говорив дуже тихо, оскільки сили його танули:

“На папері написано те ж саме, що й на клаптику матерії. Я витратив багато років, аби все це розібрати. Слухайте! Мій предок, політичний емігрант із Ліссабона. був одним із перших португальців, що висадилися на цих берегах. Він написав цей документ, помираючи серед тих гір, на які ні до цього, ні після не ступала нога білої людини. Він звався Хозе да Сильвестра, і жив він триста років тому. Раб, який очікував на нього по цей бік гір, знайшов його труп і приніс записку додому, в Делагоа. Відтоді вона зберігається в сім’ї, але ніхто не пробував її прочитати, поки нарешті мені не вдалося це зробити самому. Це коштувало мені життя, але іншому може допомогти досягти успіху і стати найбагатшою людиною на світі — так, найбагатшою на світі! Тільки не віддавайте цей документ нікому, рушайте туди самі!”

Потім він знову почав марити, і через годину все було скінчено.

Мир його прахові! Він помер спокійно, і я поховав його глибоко і поклав великі валуни на могилу, тому не думаю, аби шакалам удалося вирити його труп. А потім я звідти виїхав.

— А що ж сталося з документом? — запитав сер Генрі, який слухав мене з великою цікавістю.

— Так, так, що ж було написано в цьому документі? — додав капітан Гуд.

— Гаразд, панове, якщо хочете, я розповім вам і про це. Я ще нікому його не показував, а п’яний старий португальський торговець, який зробив переклад мені цього документа, забув його зміст наступного ж ранку. Справжній шматок матерії у мене вдома, в Дурбані, разом із перекладом бідолашного дона Хозе, але в моєму записнику є англійський переклад і копія карти, якщо це взагалі можна назвати картою. Ось вона. А тепер слухайте: “Я, Хозе да Сильвестра, помираючи від голоду в маленькій печері, де немає снігу, на північному схилі вершини найближчої до півдня гори, однієї з двох, названих мною Грудьми Цариці Савської 25 25 Цариця Савська — цариця Сави — країни, за припущенням, що знаходилася у Південній Аравії і завжди управлялася жінками; одна з численних коханок царя Соломона. , пишу це власною кров’ю у рік 1590-й уламком кістки на клаптику мого одягу. Якщо мій раб знайде цю записку, коли він прийде сюди, і віднесе її в Делагоа, то хай мій друг (ім’я нерозбірливо) дасть звістку королеві про те, що тут написано, аби він міг направити сюди армію. Якщо вона подолає пустелю і гори і зможе перемогти відважних кукуанів і їхнє диявольське чаклунство, для чого треба взяти багато священнослужителів, то він стане найбагатшим королем із часів Соломона. Я бачив на власні очі незліченну кількість алмазів у скарбниці Соломона, за Білою Смертю, але через віроломство Гагули, тої, що полює на чаклунів, я нічого не міг винести і ледве врятував своє життя. Нехай той, хто піде туди, рухається по шляху, вказаному на карті, і піднімається снігами, що лежать на лівій частині Грудей Цариці Савської, аж поки не дійде до самої її вершини. На північному її схилі починається Велика Дорога, прокладена Соломоном, звідки три дні шляху до королівських володінь. Нехай він уб’є Гагулу. Моліться за мою душу. Прощайте. Хозе да Сильвестра”.

Коли я закінчив читати документ і показав копію карти, накресленої ослаблою рукою старого португальця — його власною кров’ю замість чорнила, — запала глибока мовчанка. Мої слухачі були вражені.

— Так, — сказав нарешті капітан Гуд, — я двічі об’їхав довкола світу і був у багатьох місцях, але нехай мене повісять, якщо мені колись доводилося чути або читати ось таку історію.

— Так, це дивна історія, містере Квотермейн, — додав у свою чергу сер Генрі. — Сподіваюся, що ви не кепкуєте з нас? Я знаю, що іноді вважається дозволеним це щодо новачків.

— Якщо ви так думаєте, сер Генрі, тоді ліпше покінчимо з цим, — сказав я дуже роздратовано, кладучи документ у кишеню і підводячись, аби піти. — Я не люблю, щоб мене мали за одного з цих йолопів, які вважають за дотепність брехати І постійно хвастаються перед приїжджими своїми незвичайними мисливськими пригодами, яких насправді ніколи не було.